Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Мальвуазен як поручитель Буагільбера виступив уперед і поклав до ніг гросмейстера рукавичку єврейки, що слугувала заставою майбутнього бою.

— Доблесний государю і преподобний отче, — сказав Мальвуазен, — ось стоїть добрий лицар Бріан де Буагільбер, прецептор ордену тамплієрів, який, прийнявши заставу двобою, тим самим зобов'язався виконати обов'язок честі в змаганні нинішнього дня на підтвердження того, що ця єврейська дівиця, на ймення Ревека, по справедливості заслуговує засудження до страти за чаклунство капітулом[92] найсвятішого ордену Сіонського Храму. І ось тут стоїть цей лицар, готовий чесно і благородно битися, якщо ваше преподобіє дасть на те свою вельмишановну і мудру згоду.

— А чи присягався він у тім, що буде битися за чесне й праве діло? — запитав гросмейстер. — Подайте сюди розп'яття та аналой[93].

— Государю і високопреподобний отче, — охоче відповідав Мальвуазен, — брат наш, що тут стоїть, уже поклявся у справедливості свого обвинувачення в присутності хороброго лицаря Конрада Монт-Фітчета. Тут же присягатись йому не личить, беручи до уваги, що противниця його не християнка і, отже, не може присягтись.

Таке пояснення здалося задовільним, на превелику радість Мальвуазена: хитрун заздалегідь передбачав, як важко і, мабуть, навіть неможливо буде умовити Бріан'а де Буагільбера привселюдно вимовити таку клятву, а тому придумав відмовку.

Вислухавши пояснення Альберта Мальвуазена, гросмейстер наказав герольдові виступити вперед і виконати свій обов'язок. Знову залунали труби, і герольд, вийшовши на арену, вигукнув гучним голосом:

— Слухайте! Слухайте! Слухайте! Ось хоробрий лицар сер Бріан де Буагільбер, готовий битися з усяким народженим вільним лицарем, який схоче виступити на захист єврейки Ревеки через дароване їй право виставити за себе бійця на двобої. Такому її заступникові преподобний і доблесний владика гросмейстер, який тут присутній, дозволяє битися на рівних правах, надаючи йому однакових умов щодо місця, напрямку сонця й вітру та всього іншого, до цього доброго двобою стосується.

Знову зазвучали труби, а потім запала тиша, яка тривала досить довго.

— Ніхто не бажає виступити захисником? — запитав гросмейстер. — Герольде, іди до підсудної і спитай її, чи очікує вона кого-небудь, хто захоче битися за неї у цій справі.

Герольд пішов до місця, де сиділа Ревека. У ту ж мить Буагільбер раптом повернув свого коня і, попри всі намагання Мальвуазена та Монт-Фітчета затримати його, поскакав на інший кінець арени й опинився перед Ревекою водночас із герольдом.

— Чи правильно це і чи допускається статутами двобою? — сказав Мальвуазен, звертаючись до гросмейстера.

— Так, Альберте Мальвуазен, допускається, — відповідав Бо-мануар, — бо в цьому разі ми волаємо до Суду Божого і не повинні забороняти сторонам зноситися між собою, аби не перешкодити торжеству правди.

Тим часом герольд говорив Ревеці таке:

— Дівице, шляхетний і преподобний владика гросмейстер наказав запитати: чи є в тебе заступник, який бажає битися в цей день від твого імені, чи ти визнаєш себе справедливо засудженою до страти?

— Скажіть гросмейстеру, — відповідала Ревека, — що я наполягаю на своїй невинності, не визнаю, що заслуговую засудження, і не хочу сама бути винною в пролитті власної крові. Скажіть йому, що я вимагаю відстрочки, наскільки це допускається законами, і зачекаю, чи не надішле мені заступника милосердний Бог, до якого я волаю в годину моєї крайньої скорботи. Але якщо після призначеного терміну не буде мені захисника, то хай здійсниться воля Божа!

Герольд повернувся до гросмейстера і передав йому відповідь Ревеки.

— Боронь Боже, — сказав Лука Бомануар, — щоб хто-небудь міг поскаржитися на нашу несправедливість, коли б він був навіть єврей чи язичник. Доки вечірні тіні не простягнуться з заходу на схід, ми зачекаємо, чи не з'явиться заступник нещасної жінки. Коли ж сонце буде хилитися на захід, нехай вона готується до смерті.

Герольд повідомив Ревеці слова гросмейстера. Вона покірно кивнула головою, склала руки на грудях і підвела очі до неба, немов шукала там допомоги, на яку навряд чи могла сподіватися на землі. У цю страшну хвилину вона почула голос Буагільбера. Він говорив пошепки, але вона здригнулась, і його слова викликали в неї набагато більшу тривогу, ніж повідомлення герольда.

— Ревеко, — спитав тамплієр, — ти чуєш мене?

— Мені до тебе немає діла, жорстокосердий, — відповідала нещасна дівчина.

— Так, але ти розумієш, що я говорю? — продовжував тамплієр. — Я сам лякаюся звуку свого голосу і не цілком розумію, де ми знаходимось і з якою метою опинилися тут. Ця огорожа, арена, стілець, на якому ти сидиш, ці в'язки хмизу… Я знаю, для чого все це, але не можу собі уявити, що це дійсність, а не страшне видіння. Воно сповнює розум страхітливими образами, але розум не допускає їх можливості.

— Мій розум і всі мої почуття, — відповідала Ревека, — переконують мене, що це багаття призначене для спалення мого тіла і відкриває мені тяжкий, але короткий перехід у кращий світ.

— Це все примари, Ревеко, і видіння, що заперечуються вченням ваших же саддукейських мудреців[94]. Слухай, Ревеко, — заговорив