Читати книгу - "Клуб «100 ключів»"

Барійар, донька президента нафтового тресту… Люсі Барійар наступного місяця виходить заміж за Еріка Корналя, сина голови корпорації «Бісквіт Корналь», з який вона познайомилася у нас. Взагалі цей реєстр — своєрідна світська хроніка паризької золотої молоді…

Адреси визначали соціальне становище членів клубу, краща, ніж будь-які характеристики, — всі мешкали в багатих кварталах.

Мегре почав гортати сторінки, водячи пальцем уздовж стовпчиків з прізвищами, і навіть іноді ворушив губами, коли натрапляв на щось цікаве. Нараз його палець зупинився проти одного імені, перекресленого рівною чорною лінією.

«Дюпре Сюзанна, 17 років, студентка, авеню Фош, 32…»

— Ви, звичайно, пам'ятаєте цю історію… Шкода дівчини! Вона танцювала найкраще серед усіх…

«Рекомендують Марко Рігуардо та Ніколь Прієр».

— Певно, ці двоє танцюють не гірше?

— Це наші ветерани… Марк справжній чемпіон твісту… Зараз він удома, в Аргентіні, але скоро повернеться… Вони з мадемуазель Прієр давні друзі…

— Вони приходили сюди разом?

— Так… Принаймні після зникнення Сюзанни…

— Отже, був час, коли ваш чемпіон віддавав перевагу мадемуазель Дюпре?

— Було й таке… Але я не люблю пліток…

— І це довго тривало?

— Сюзанну прийняли до клубу перед минулим різд-вом… Чарівна була дівчина… Справжня красуня… Я вже не кажу про багатство…

— А з ким ходить мадемуазель Прієр останні місяці?

Ландрі знервовано стукотів пальцями по столу. Можливо, він. досі нічим не скомпрометував себе перед законом, але, коли ти обрав таку непевну кар'єру та ще й сам марнолюбний на вдачу, нерозумно без потреби сваритися з поліцією.

Він, певно, поводився б інакше, коли б одержав вказівки від префекта. Але сюди вони поки що не надійшли.

Пані Мегре з цікавістю стежила за роботою чоловіка, їй уперше в житті випала така нагода, і вона намагалася здогадатися, що саме ховалося за зовні банальними фразами, якими обмінювалися комісар та менеджер клубу.

— З різними людьми… Інколи зі своєю подругою Мартін А нещодавно привела навіть свого дядька… пан Прієр нас дуже здивував… Ми сподівалися побачити поважного й неприступного урядовця, а виявилось… До речі, ви його знаєте?

— Ні.

— Він головний доповідач Державної ради і, кажуть, дуже вчений правознавець… Так от, уявіть собі кремезного чолов'ягу років за п'ятдесят віком з широким, грубим, як у селянина, обличчям… Коротка жорстка борода, густі пухнасті брові… Такий добродушний вепр. Він передусім замовив подвійне віскі, а хвилин за п'ятнадцять уже танцював твіст зі своєю племінницею… Опівночі він почав прощатися і похвалив мене за добру організацію справи… Сказав, що, коли б не звичка рано вставати, то залишився б у нас, поки не зачинять…

— Хм… Я його теж уявляв собі інакше… Він більше не приходив?

— Ні.

— А минулої ночі?

— Ні-ні…

— А з ким була минулої ночі мадемуазель Прієр?

— Стривайте… Щось не пригадую… Де ж це вона сиділа? Ні… Минулої ночі я її не бачив…

— А синьйор Рігуардо був?»

— Теж ні… Він іще в травні поїхав до Аргентіни… То ви ще не передумали вступати?.. Чи, може, не знайшли нікого, хто б міг вас порекомендувати?

— Навпаки, тут стільки знайомих. Наприклад, цей…

Мегре показав пальцем ще на одне ім'я: «Мелан Франсуа, 38 років, стоматолог, вулиця Акацій 38-А».

— Це часом не той зубний лікар, що живе в особняку?

— Мушу признатися, що я ніколи не був у нього вдома, — ухильно відказав Ландрі.

— А що вам про нього відомо?

— Він буває у нас досить часто, але ніколи не танцює… Схоже, що це дуже розумна людина.

Палець повільно повз далі, хоча Мегре намагався нічим не виказати своєї зацікавленості.

«Рекомендують: Ніколь Прієр та Мартін Буе…»

— Мартін Буе — це така висока блондинка?

— Я бачу, ви її теж знаєте… Чудові поручителі… Щоправда, мосьє Мелан у нас новий член… Всього третій місяць… Та для вас ми зробимо виняток… Отже, ви вступаєте?

— Треба подумати… Я скажу вам пізніше. Здається ваші уже сходяться….

— О! Мені вже справді час іти донизу.

— До речі, ви знайомі з Манюєлем?

— А хто це? Актор?

— Манюель Пальмарі…

— Що він робить?

— Нічого.

— Щось не пригадую… Ні. Чи я повинен його знати?

— Краще не треба… Ще раз дякую вам мосьє Ландрі.

— Ви, може б, зайшли до нас на хвилинку? Подивитися. Не хочете?.. А ви, мадам?.. Тоді, даруйте, я…

Пані Мегре терпляче чекала, поки чоловік розрахується, і, коли вони опинилися на вулиці, запитала:

— Ти довідався про те, що хотів?

— Я довідався про багато речей, та поки що не знаю, що вони важать… Поки ми в цьому районі, давай пройдемо на вулицю Акацій.

І, пройшовши з десяток кроків, зітхнув:

— Коли б тільки цій Ніколь не закортіло сьогодні танцювати в клубі…

— Ти гадаєш, він їй усе розповість?

— Я певний цього… І якщо вона розкаже своєму дядечкові, що я випитував про неї в клубі, — завтра нам доведеться лаштуватися в дорогу…

Він промовив це таким веселим тоном, що, стиснувши йому руку, пані Мегре запитала: