Читати книгу - "48 законів влади"

Бісмарк знав, що король відчуває тиск оточення. Знав, що у Вільгельма військова освіта і що в нього загострене почуття честі, і що в глибині душі він соромиться малодушності в стосунку до дружини й уряду. Вільгельм потай прагнув стати великим і могутнім королем, але не наважувався висловлювати свої амбіції, бо боявся закінчити, як Луї XVI. Тоді як позірна хоробрість приховує боязкість, за боязкістю Вільгельма ховалася його потреба в демонстрації мужності.

Бісмарк за пацифістським фасадом Вільгельма відчув жадання слави і зіграв на невизначеності короля щодо своєї мужності, затягши його в три війни й переконавши в необхідності заснувати німецьку імперію. Боязкість — слабина, якою легко користуватися. Боязкі душі часто-густо жадають протилежного — стати Наполеонами. Але їм бракує внутрішньої сили. Ви можете стати їхнім Наполеоном, заохочуючи їх до рішучих і потрібних вам дій, що лишень посилить їхню залежність від вас. Пам’ятайте: дивіться на тих, хто вам протистоїть, і не вірте вивісці на фасаді.

Образ: лещата. Ваш ворог береже свої секрети, приховує думки. Але він не в стані запобігти їх виявленню. Якось це виходить назовні: борозенка слабкості на його голові, у серці, на животі. Щойно знайдете борозенку, зачепіть її пальцем і починайте крутити, як вам треба.

Авторитетна думка: Знайдіть відповідний гвинт для кожної людини. Це дасть вам змогу урухомити їхню волю. Тут важливіше вміння, ніж рішучість. Ви маєте знати, як кого зачепити. Кожне бажання має свій мотив, який варіюється залежно від смаку. Одні люди шанують славу, інші — корисливість, ще інші — насолоду. Головне в тому, щоб знайти таких бовдурів і використати їх. Знаючи наріжний мотив, ви отримуєте ключ до волі людини (Бальтасар Ґрасіан).

Зворотний бік

Гра на людських слабинах має серйозну небезпеку: ви можете викликати дію, яка виявиться не підвладною вам.

Беручи участь у владних іграх, слід прораховувати і планувати кілька ходів наперед. І ви користуєтеся тим, що інші люди емоційніші й нездатні до такої завбачливості. Але якщо ви використовуєте їхні слабини, які вони майже не контролюють, то можете вивільнити емоції, які зруйнують ваші плани. Спонукайте боязких людей до сміливих дій, і вони можуть зайти надто далеко; задовольніть їхню потребу в увазі й визнанні, і вони зажадають більше, ніж ви захочете їм дати. Безпорадність і дитинність, на які ви розраховуєте, теж можуть зіграти проти вас.

Що емоційніша та слабина, то більша потенційна небезпека. Не забувайте про межі гри, і нехай вас не вводить в оману ваш контроль над жертвою. Вам потрібна влада, а не відчуття збудження від контролю.

Закон 34.

Будьте владним на свій розсуд: поводьтеся, як король, аби до вас відповідно й ставилися

СУДЖЕННЯ

Як ви себе подасте, так вас і сприйматимуть. Люди можуть зневажити вас, побачивши вульгарність і пересічність. Король і сам себе поважає, і викликає відповідні почуття в інших. Якщо будете впевнені у своїй силі й діятимете владно, ви покажете, що гідні своєї корони.

Ніколи не втрачайте самоповаги і не розслабляйтеся щодо себе на самоті. Нехай цілісність стане стандартом ваших чеснот. Прислухайтеся радше до власних суворих суджень про себе, ніж до зовнішніх приписів. Уникайте непристойної поведінки з поваги до власних чеснот, а не зовнішніх владних обмежень. Тримайтесь у святобливості, і вам не знадобиться уявний наставник Сенеки.

Бальтасар Ґрасіан (1601—1658 рр.)

Порушення закону

У липні 1830 року в Парижі почалася революція, унаслідок якої король Шарль X зрікся престолу. Комісія, складена з представників найвищої влади в країні, обрала наступника — Луї-Філіпа, герцога Орлеанського.

Від початку було зрозуміло, що Луї-Філіп буде інакшим королем і не лише тому, що походив з іншої гілки королівської сім’ї або тому, що не успадкував корону, а отримав її від комісії, що ставило під сумнів його легітимність. Причина була в тому, що він не любив церемонії й атрибутику королівської влади. У нього було більше друзів серед банкірів, ніж серед шляхти, він не збирався запроваджувати новий стиль королівського правління, як Наполеон, а хотів знизити свій статус, щоб наблизитися до бізнесменів і середнього класу, які обрали його на правління. Тому символами, які почали асоціюватися з Луї-Філіпом, були не скіпетр і корона, а — сірий капелюх і парасолька, з якими він гордовито ходив вулицями Парижа. Луї-Філіп запросив Джеймса Ротшильда, видатного банкіра Франції, до себе в палац і шанував його як рівного. На відміну від попередніх королів, він із задоволенням говорив із паном Ротшильдом про справи: це була єдина тема розмови, бо він любив гроші і накопичив чималі статки.

Правління «буржуазного короля» тривало, і люди почали його зневажати. Аристократія не могла дивитися на такого не роялістського короля, і через кілька років він їм набрид. Клас бідноти, який дедалі більше зростав, а також радикали, що вигнали Шарля X, були незадоволені правителем, який не поводився як король і не правив як людина з народу. Банкіри, яким Луї-Філіп симпатизував найбільше, незабаром зрозуміли, що країною керують вони, а не король, і почали ставитися до нього нешанобливо. Якось перед поїздкою на потягові, організованою для членів королівської сім’ї, Джеймс Ротшильд вилаяв його — при людях! — за запізнення. Раніше преса писала, що король прийняв банкіра як рівню, а тепер банкір потрактував короля згорда.

Урешті-решт робітничі повстання, які свого часу повалили попередника Луї-Філіпа, почали відновлюватися, і король жорстоко їх придушив. Що ж він захищав так брутально? Не інститут монархії, який він зневажав, не демократичну республіку, появі якої його правління запобігло. Здавалося, що насправді він захищав власний добробут і статки банкірів, а це не надихало громадян на лояльність.

На початку 1848 року французи з усіх верств вийшли на демонстрації, вимагаючи реформи виборчої системи, яка зробить країну справді демократичною. До лютого демонстрації стали бурхливими. Щоб заспокоїти юрми, Луї-Філіп звільнив прем’єра і призначив натомість ліберала. Але цей крок мав зворотний ефект: люди відчули, що можуть покомандувати королем. Демонстрації переросли в справжню революцію із стрільбою й вуличними барикадами.

У ніч на 23 лютого натовп парижан оточив палац. Ніхто не очікував, що Луї-Філіп того ж вечора раптово зречеться трону та втече до Англії. Він не залишив ні наступника, ні кандидата на наступника. Увесь уряд вдався до саморозпуску й подався геть, як мандрівний цирк, що їде з міста.

Тлумачення

Луї-Філіп свідомо знищив ауру, традиційно притаманну королям і лідерам. Він кпив над помпезним символізмом, вірив у новий світ, у якому правителі будуть діяти й поводитися, як звичайні громадяни. Він мав рацію: новий світ, без королів і королев, був уже на порозі. Проте він глибоко помилявся щодо змін у динаміці влади.

Буржуазний