Читати книгу - "48 законів влади"

капелюх і парасолька короля спочатку забавляли французів, але незабаром почали дратувати. Люди знали, що Луї-Філіп далебі не такий, як вони, а капелюх і парасолька були певним трюком, покликаним підтримати ілюзію, ніби в країні налагоджується рівноправ’я. Але насправді розрив у розподілі багатства ніколи не був більшим. Французи сподівалися, що їхній правитель буде схожий на шоумена. Навіть такий радикал, як Робесп’єр, що недовго перебував при владі під час Французької революції за півстоліття до цих подій, розумів це; і, звичайно, Наполеон, який перетворив демократичну республіку на імперію, знав це всім своїм єством. Щойно Луї-Філіп зійшов зі сцени, французи виявили своє справжнє бажання: вони обрали на президента троюрідного небожа Наполеона. Ніхто його не знав, але вони сподівалися, що він відродить потужну ауру великого генерала, залишаючи в минулому незручну пам’ять про «буржуазного короля».

Владні особи можуть спокуситися справити вплив на ауру пересічної людини, аби створити ілюзію, ніби вони, їхні піддані або дрібні чиновники — це, власне, те саме. Проте люди, котрі мали пійматися на цей фальшивий жест, швидко все збагнули. Вони зрозуміли, що більше влади в них не стало, — лишень здається, ніби їм щось перепало від долі владної людини. Єдина точка дотику з’явилася за Франкліна Рузвельта: начебто президент ділив із народом цінності й цілі, хоча в душі він залишався патрицієм. Він ніколи не вдавав, буцімто його нічого не відокремлює від натовпу.

Лідери, які намагаються знищити цю відстань за допомогою панібратства, поволі втрачають здатність викликати відданість, страх або любов. Натомість вони отримують презирство. Подібно до Луї-Філіпа, вони своєю неспроможністю не заслуговують навіть на гільйотину — їм ліпше просто щезнути, наче їх і не було.

ГІППОКЛЕЙД У СІКІОНІ

126. Після нього в наступному поколінні Клейстен, сікіонський тиран, настільки підніс цю родину, що вона стала ще славнозвіснішою, ніж була перед тим. У Клейстена, сина Арістоніма, Миронового внука і правнука Андрея, народилася дочка, яку звали Агаріста. Він хотів знайти для неї найкрашого з усіх еллінів і за нього видати її заміж. Отже, під час олімпійських змагань, на яких він переміг із своєю квадригою, Клейстен наказав вісникові оголосити, хто з еллінів уважає себе за гідного стати затем Клейстена, той нехай приїде до Сікіона на шістдесятий день або ще раніше, бо Клейстен має намір призначити весілля за рік від цього шістдесятого дня. Відтоді всі елліни, що пишалися своєю особою і своєю вітчизною, почали приходити свататися. Для них Клейстен із цієї нагоди наказав спорудити стадіон та палестру.

127. Отже, з Італії прибули Сміндірід, син Гіппократа з міста Сібаріса. Він напевне перевершував усіх щодо сластолюбства (на той час Сібаріс був у найбільшому розквіті), також і Дамас, син Амірія, відомого мудреця з міста Сірія. Вони прибули з Італії. З берегів Іонійської затоки прибув Амфімнест, син Епістрофа з Епідамна. З Етолії прибув брат Тіторма, якого ніхто з еллінів не перевершував тілесною силою, але він віддалився на самий край етолійської землі, Тітормів брат Малес. Із Пелопоннесу прибув Леокед, син аргоського тирана Фейдона, того Фейдона, який установив на Пелопоннесі міри і який допустив, без сумніву, найбільше зухвальство, ніж будь-хто інший із еллінів, бо прогнав розпорядників змагань в Елеї і сам почав розпоряджатися олімпійськими змаганнями. Отже, прибув його син, і ще з Трапезунта в Аркадії прибув Аміант, син Лікурга, а з міста Пайон в Азанії прибув Лафан, син Евфоріона, того, який, згідно з аркадійським переказом, прийняв у своєму домі Діоскурів і відтоді гостинно приймав усіх подорожан. І, нарешті, з Еліди прибув Ономаст, син Егея. Отже, оці прибули з Пелопоннесу. Із Афін прибули Мегакл, син Алкмеона, того, який відвідав Креза, і ще один інший, Гіппоклейд, син Тейсандра, який був в Афінах першим щодо багатства та краси. Із Еретрії, що на той час була в розквіті, прийшов Лісаній. Він єдиний із Евбеї. З Краннона у Фессалії прийшов Діакторід із родини Скопадів, а з країни молоссів — Алкон. Стільки було женихів.

128. Коли вони прибули в призначений час, Клейстен спершу запитав їх про їхню батьківщину і про родину кожного з них. Потім він затримав їх на рік і випробував їх, щоб виявити гідність кожного, його освіту та характер, розмовляючи з кожним окремо, а іноді з усіма вкупі. Молодших із них він виводив, щоб вони робили тілесні вправи і те, що було важливішим, він випробував їх за спільною трапезою. Увесь час, що він їх утримував у себе, він це робив і водночас розкішно частував їх. І найбільш за всіх женихів йому, здається, подобалися ті, що прийшли з Афін, а серед них найбільше сподобався йому Гіппоклейд, Тейсандрів син, який вирізнявся і своєю гідністю, і тим, що за своїм походженням він був спорідненим із коринфськими Кіпселідами.

129. Коли настав день, призначений для шлюбного бенкету, на якому сам Клейстен мав оголосити, кого він обрав із усіх, він приніс у жертву сто биків, поставив столи для женихів і для всіх мешканців Сікіона. Коли закінчився бенкет, женихи почали розважатися музикою і переказом анекдотів у присутності всіх гостей. Поки ще тривало пиття вина, Гіппоклейд, який викликав загальне захоплення, наказав флейтистові награвати йому мелодію для танцю, флейтист почав грати, а Гіппоклейд танцювати. Він сам, я вважаю, був дуже задоволений своїм танцем, але Клейстен, бачачи такі його фіґлі, почав дивитися на нього з незадоволенням. Згодом Гіппоклейд ненадовго зупинився і після попросив, щоб йому принесли стіл, і, коли його принесли, він спершу почав викидати на ньому всякі лаконські колінця, потім аттицькі і, нарешті, обіперся на нього головою, а ногами почав теліпати в повітрі. Клейстен, поки Гіппоклейд виконував свої перший і другий танці, хоч і почув огиду від його танців та від його безсоромності й не хотів, щоб Гіппоклейд став його зятем, стримувався, не хотів своїм обуренням пошкодити йому, але, коли побачив, що той виробляв ногами, вже не міг стриматися і сказав йому: «Ну, сине Тейсандра, своїм танцем ти втратив наречену». А Гіппоклейд сказав йому у відповідь: «Це байдуже Гіппоклейдові». Від цієї події виникло таке прислів’я.

«Історії», кн. 6 «Ерато», №126—129, Геродот, V ст. до н. е., переклад А. Білецького.

Дотримання закону

Коли Христофор Колумб шукав кошти для своїх легендарних подорожей, багато хто з його оточення вважав його нащадком італійського аристократичного роду. Ця версія потрапила в історію завдяки біографії, написаній після смерті першовідкривача його сином, який написав, нібито він — нащадок графа Коломбо із замку Куккаро-Монферрато. Своєю чергою, Коломбо був нащадком легендарного римського генерала Колонія, а двоє з його двоюрідних братів були ніби прямими нащадками Константинопольського імператора. І справді славетний рід. Проте це лишень чудова вигадка, бо насправді Колумб був сином Доменіко Коломбо, простого ткача, який відкрив винний магазин, коли Христофор був юнаком, і заробляв на життя продажем сиру.

Колумб сам створив міф про своє шляхетне походження, бо змалку відчував, що його доля для великих звершень, і тому в нього мала бути королівська кров. Тож Христофор і поводився так, ніби він шляхетного роду. Після буденної кар’єри купця на комерційному кораблі Колумб, який насправді походив із Генуї, оселився в Ліссабоні. Використовуючи свою вигадану історію про шляхетне походження,