Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Побачення, кажете? – розширивши очі, театрально здивувався Максим Вікторович, – Як цікаво, – постукав пальцями по пластиковій теці, на котру Чернишевський одразу й не звернув уваги. – Дивне місце для побачень, не знаходите?

– Нормальне, – буркнув чоловік, – ми любимо гуляти у незвичайних та екстремальних місцях.

В голові одна думка: здається, вони попали. Але нічого, впорається, а ось Ритка... Яка вірогідність, що довіряти цьому Коробову безпечно? Олег дуже сумнівався, хоч і отримав днем раніше від Шторма практично стовідсоткове підтвердження, що майор чистий. Проте, якщо не особисто, однозначно хтось із Коробівського оточення працює на два фронти. Цей хтось підсунув Ритці чортову записку, і якщо пронюхає, погано буде всім.

– Ви не нервуйте, краще сядьте, – махнувши рукою на ліжко, чемно попросив Максим Вікторович. Коли Чернишевський машинально підкорився, сідаючи та морщачись із-за білі в плечі, продовжив: – Скажіть, будь ласка, що Вам вдалося побачити під час своєї... кхм... прогулянки?

– Нічого.

– Нічого? – здивовано перепитав, – Звідки у Вас у такому разі поранення? Від нічого в людей не стріляють.

– На нас напали невідомі, – зізнався Олег, – поки я відбивався, Рита намагалася втекти, але, здається, хтось її захопив. Потім мене поранили.

– Ось прямо ні з того ні з чого напали? Поранили? Захопили?

– Слухайте, гадки не маю, що у них в голові! – жваво підскочив і знову згинаючись від болю, збунтувався Чернишевський, – Може вони перебували під кайфом і отримували задоволення? Вам краще знати! Це Ви організовували спецоперацію. Скажіть, де Рита?

– Стривайте, – не спішив з відповіддю майор, – за Вашою розповіддю все так казково виходить. Ось – бах, нізвідки з'явилися невідомі, постріляли, забрали цю Вашу Ритку. Потім – раз і немає нікого і слідів їхнього перебування теж немає. Щось не домовляєш, хлопче, – пошепки припустив, переходячи на «ти»: – Давай колись, що чув про вчорашню операцію?

– Ні-чо-го, – як заведений повторював Чернишевський.

Досить з нього самодіяльності. Грати у ризиковані ігри зі спецслужбами Олег не має наміру. У пошуках Ритки навряд чи допоможуть – навіщо їм морочити собі голову через дрібного пішака, зате якщо дізнаються, що він трохи покопався у справі, де не уповноважений, проблем не оберешся.

– Ах, нічого, – передражнив Коробов, – В курсі про партію афганки, через яку місцеві авторитети оголосили холодну війну?

– Гадки не маю.

– Отже, про Сизого теж нічого не знаєш? – уважно вдивляючись в обличчя Чернишевського, майор явно сподівався, натиснувши, витягти цікаву інформацію.

– Нічого, – нахабно дивлячись у вічі, відмахнувся  Олег.

– І таке ім'я, як Сизов Микола Степанович чуєш уперше?

– Саме так.

– Ось ти й проколовся, лейтенанте, – розплився в задоволеній усмішці Максим Вікторович, – Працюючи у слідчій опергрупі, начальник якої, так би мовити, сприяв нам, надаючи необхідну інформацію про Сизого та його угруповання, ти фактично не міг не знати, що це за людина.

– Я не звик влазити у справи, які не входять до моїх прямих обов'язків, – зухвало кинув Чернишевський, – Як я розумію, Штормін надавав допомогу СБ у конфіденційному режимі?

– Ой, лейтенанте, заграєшся, – цокнув Коробов, скрушно хитнувши головою, – Небажання співпрацювати зі слідством загрожує серйозними проблемами. Звільнення з органів – це половина біди, а от опинитися на лаві підсудних за фактом посадового злочину та розголошення службової таємниці не так вже й важко.

– Ви не маєте права, – стиснувши пальцями скроні, прошипів Олег, – Факт посадового злочину ще довести треба.

– Ти забув, із ким розмовляєш? – підвівшись зі стільця, хмикнув майор.

– Що Ви, Максиме Вікторовичу? – театрально здивувався Чернишевський, простеживши за чоловіком, що пройшов по палаті: – Про таке хіба забудеш?

– Добре, – задоволено кивнув, – припустимо, що трохи перегнув. Справді, навіщо винаходити велосипед і шукати докази посадового злочину, якщо є готовий – вбивство, за яке тобі й так серйозний строк загрожує.

– Що? Яке на хрін вбивство? – вибухнув Олег, роздратовано стукнувши долонею по підвіконню. Скривившись від прострілу болю в пораненій руці, спокійніше уточнив: – Ви до чого хилите? Не вбивав я нікого.

– У мене щодо цього інша інформація. Якщо не бажаєте вирішити полюбовно, посприявши вищим інстанціям, доведеться відповідати за злочин, – пройшовши до дверей, байдуже ошелешив Коробов. – Тепер з Вашою справою будуть працювати спеціально навчені люди та у зовсім іншому місці. У прокуратурі.

– Не зрозумів. На якій підставі?

– Ви хотіли офіційного запрошення на допит? – посміхнувся майор, обернувшись: – Вважайте, вже отримали. Чернишевський Олег В'ячеславович, Ви затримані за підозрою у вбивстві Павла Городкова, – змахнувши текою: - Тут ухвала на затримання.

– Максиме Вікторовичу, Ви жартуєте?..

Чернишевський усе намагався осмислити пред'явлене звинувачення, вдивляючись услід майору, коли той, визирнувши в коридор, скомандував: