Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

– А в якому відділі вона працює?

– Двадцять п’ять років у відділенні інтенсивної терапії, останній рік – в офтальмології. Їй було досить.

– Так, бачите, я теж нещодавно перейшла з реанімації, але до серцевих хворих. Ночі більш спокійніші, менше поспіху.

– А ISO вам ввели? 

Останнім часом це була гаряча тема у мами, тому він сподівався потрапити в десятку.

– Ну, мають запровадити. Що, це так погано?

– Пані Романо…

– Усі кажуть Рома, — усміхнулася жінка. Хороший знак.

– Пані Рома, захищайтеся від цього як можете. У моєї мами це виглядає так: коли ти міняєш постільну білизну, ти повинна глянути у три різних журнали. Тому що простирадла мають бути в одному, підодіяльники в другому, рушники в третьому.

– Вони що, попухли?

– І це ще дрібниці.  – Кшись недбало махнув рукою.  – Звичайно, ніхто цього не дотримується, все в одному. Але за нормою на кожному складі пані треба бути по сім-десять хвилин. Тож вони їдуть до першого і забирають на візок все потрібне. Потім йдуть до другого і сидять хвилин сім, нічого не роблять, тому що все знімає камера в коридорі. Потім вони їдуть на третій склад і знову сидять сім хвилин. Вони принесли газети в ці приміщення, щоб було що почитати.

– Якась дурість!  – дуже обурилася Рома.

– Так, дурість. З такою ідеєю виступив ЄС.

– Я більше не хочу чути про цей ЄС. Дурість одна.

– Бачите, самі дурниці. І ніхто не подумає, що за пацієнтом потрібно доглядати. Молоді медсестри іноді сміються з моєї мами, тому що вона жінка із золотим серцем. Нещодавно привезли безхатька, занедбаного, з хворими очима. Вона купила бритву, позичила крем у мого батька і поголила бідолашного типа. Ви знаєте, що він плакав, тому що останні десяток років ніхто про нього не дбав? І ті молоді бікси, які приходять сюди, лише розмальовуються та до лікарів лижуться.

– І щоб ти знав, у нас так само. Від цього в людини кров закипає. Тепер усі, хто закінчують школу, розумніші за Папу римського. Нещодавно зайшла молода жінка, худа, як смерть, з дірками на вухах, що і кіт пролізе, жуйку жує. І вона буде проводити у нас навчання з реанімації пацієнтів. Я їй кажу: дівчино, я за ці тридцять років більше людей реанімував, ніж ти вареників з'їла. Вона мені на то, що все змінилося і тепер людей рятують інакше, є нові правила. До тих пір ми погано рятували, вона нам покаже як, бо вона закінчила навчання з сертифікатом ЄС. На манекені. Я питаю її: дитино, скільки душ ти врятувала? Скільки людей обпльовувало тебе кров’ю, коли ти робила їм штучне дихання, у скількох були судоми, скільки блювотних мас ти вибрала з горла, скільки після цього людей пішло додому? Так вона каже, що я все життя робила це неправильно. Я все життя, бачте, тридцять років погано рятувала людей, не вміла! Я вийшла, така біла розлючена.

– А буде ще гірше, – сумно сказав Кшисєк.

– Все вказує на те, що нам, мабуть, треба на пенсію іти.

– Не засмучуйтеся, моя мама завжди каже: пілюлі – найкрутіші жінки!

– Пан правий.

– Ну, пані Рома, було приємно поговорити, але час спливає. Я маю піти знайти дівчину для того поліцейського, який був тут зі мною.

– О, так. Я б чимось допомогла, але мало знаю, тому що мене не було поруч, коли вона втекла. Бодзя, що була зі мною на зміні, тільки й сказала, що цей модник чи то куратор, чи то хтось у цьому роді. Судовий, як то кажуть. У нього було дивне ім'я... Як у того сніговика з фільму, який я дивився з онукою про принцесу, яка, здається, звали Еліза. Олаф? Тому що прізвище я пам’ятаю, Орловський.

– Може, Ольгерд?

– Так, Ольгерд.

– Дякую, пані Рома. Кохана ви жінка. Якщо мені колись треба буде лягти з серцем, я подзвоню пані.

– Не кажіть так, пане. Будь ласка, передайте привіт своїй мамі.

– Передам. Побачимось.

12:45

Тим часом Генрі лаявся на чому світ стоїть. Здебільшого про себе, але це також має значення. Він стояв перед дверима дому Зенобії, дивлячись на Касю Стружинську, таку ж втомлену, як і він, але також натхненну підказкою, знайденою в блокноті Квасека. Коли вони вже збиралися зайти всередину, у поліцейської задзвонив телефон, перервавши всю операцію.

Розмова була короткою, і вона не віщувала нічого доброго.

– Генрі, ми повинні йти до лікарні. 

Виявилося, він був правий, хтось зіпсував їм обшук будинку.

– Каська, серйозно, зараз? - запитав він з недовірою.  – Курва мать!  – прокоментував він, побачивши кивок поліцейської.

– Поважна справа з самого верху, – сказала вона, одночасно відвертаючись в бік машини. Вони приїхали лише удвох, сьогодні кожен офіцер був на вагу золота, про техніків можна було тільки мріяти.

– Може, хоч трошки оглянемося, так швиденько, – наполягав він.

– Тобі щось говорить ім’я Ольгерд Орловський?

– А кому не говорить, – глузливо сказав він. Якби він був тим, хто тягнув за ниточки в цей момент, і справді не було сенсу дискутувати.

– Ну, сам же бачиш.

– Що за справа в тій лікарні?

– Треба визначити, як і куди втекла підозрювана, яку хвилиною раніше допитував Орловський.

– Не мала баба клопоту. І як раз, курва, зараз? У нас що, роботи мало?

– Генрі, про що насправді ця дискусія? Просто побалакати?

– Баби, нібито, люблять балакати.

– Ти щойно назвав себе бабою. Заспокойся. І так у нас важкий день, невідомо, яка нас чекає ніч. Давай поїдемо в ту лікарню, пошукаємо цю дівчину, і діло зроблене.

Його охопило погане передчуття.

– Каська, тобі сказали, кого ми шукаємо?

– Твою хорошу подругу, Вероніку Новаковську, – сказала вона без емоцій.

– От же ж, курва...

– Не інакше.

– Ти знаєш, в чому її підозрюють? Чому він її прослуховував?

– Ні, але прокурор має бути на місці, і він все розповість.

– Чудово, просто чудово!  – Поліцейський був дуже роздратований і не збирався цього приховувати.  – Тож ходімо рятувати дупу цього чиновника.

14:00

З категорії "чим я сьогодні