Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

належить йому, з того фургончика. І все спалю.

– І що ви з цим зробили?

– Я спочатку подумав, що там щось є, може, документи чи скарби, не знаю. Але я не знайшов нічого

цінного. Взяв і спалив.

– Зараз! Але коли я підійшов до фургону, там було прибрано, і лише потім я знайшов його тіло.

Валенти плакав, як дитина. Він дістав із кишені піджака хустку й протер очі.

– Вранці я підійшов до нього і побачив, що він висить. Тому що я йшов біля дерева. І замість того, щоб його рятувати чи викликати швидку, у мене в голові просто дзвеніло, що треба прибрати. Холера б це

взяла. Можливо, я б врятував його!

– Я так не думаю. Встановили, що він помер після півночі.

– Так?

49

Взагалі то, Пітера Пауля Рубенса.

115

– Так. Вранці мені дали інформацію з розтину в поліцейській дільниці в Єлєній Гурі. Лікарі

встановили, що смерть настала близько опівночі. Тож пан вже не міг би його врятувати.

Костельний знову заплакав і потягнувся за хусткою. Витерши очі, він допив пиво, як і минулого разу, порожній пластиковий кухоль кинув перед собою.

– Дякую, — сказав він, дивлячись на Косму дуже почервонілими очима.

– Якщо ви його знайшли, чому не викликали поліцію?

– Оскільки я зніс усі свої речі вниз, то повернувся до фургону перевірити, чи не забув чогось. Я навіть

думав його спалити. А потім я натрапив на вас.

– Отже, це пан втікав від мене? Я за вами гнався?

– Ну, за мною..

– Так мені і здавалося. Але священик сказав, що ви цілими днями працювали біля водостоків?

– Ой, що він там знає. Більше п'є, ніж робить, лише спомини пише. Мемуари. Так він їх називає.

Можна було б винести половину парафії, і він не помітив би. Я збіг вниз і взявся за роботу, у мене було

відчуття, що може виникнути проблема. Мені вдалося підчепити жолоб ще до того, як почався дощ.

– Але ви не зізналися поліції?

– Яка користь від цього? Вам залишається тільки побродити по відділках поліції та заповнити

протоколи. Я не вірю в офіцерів у формі з часів комуни. Тим паче, що зараз туди везуть страшенних тупаків. З

усією повагою до шановного пана. – Напевно, до нього дійшло, що насправді він розмовляє з поліцейським.

– І ще раз дякую за бажання поговорити.

– Насправді, нема за що дякувати. Я зараз піду.

– Ви повідомите про це поліції?

– І не збираюся.

– Хочете побачити костел – будь ласка. Я покажу.

Косма посміхнувся і потягнувся.

– Навіть підвали?

– Які там підвали, ви що, пане? Шматок засипаної доріжки, ось і весь секрет, але я пану покажу, чому ні, він там просто розвалюється, може в будь-який момент завалитися. Візьміть з собою каску.

– Дякую, але, можливо, іншим разом. Я їду додому завтра. Хіба ви щось знаєте про зникнення отця

Пйотра Дембіцького?

Костельний посерйознішав, з мини побитого щеняти не лишилося й сліду.

– Прошу пана, він був поганою людиною.

– е я вже чув.

– Я радий, що його немає. Бо коли зникає погана людина, легше на світі.

– І я був би щасливий, якби знав, куди він зник. Бо у Вниках його немає, а може погані речі деінде

робити.

Костельний глянув на нього й нічого не сказав. Косма вже збирався попрощатися і повернутися до

Майї, але вирішив продовжити, оскільки при наступній зустрічі цей чоловік знову міг перетворитися на

підлого двірника.

– Ще одне запитання, можна?

– Валяй, пане.

– Вранці приходить чоловік під костел, притуляється до стіни і дивиться. Ближче не підходить, всередину не заходить. Ви знаєте хто це?

– Я знаю, про кого пан говорить. Він тікає, коли бачить мене. Це означає не те, що він біжить, а

розвертається і в кущі. Я не буду ганятися за ним, нащо? Тож я подумав, що, може, у нього хтось на цьому

цвинтарі є, але він боявся вийти за мур.

– Чому?

– Хто його знає? Він не несе ні свічок, ні квітів, просто стоїть і дивиться. Холера його знає. І напевно, ніхто з Вників чи сусідніх сіл. Хіба що новий.

– Дякую панові. Приємної забави – Косма розвернувся і підійшов до столу, за яким сиділа Майя.

  

– Така дама, а сидить сама50, – привіталася Майя.

– Я не бачив, щоб натовп шанувальників з трибун які б дибали на твою невинність.

– Їх відлякує моє красномовство, розум, чарівність і небанальна краса. Можливо, ти також, хто знає.

Пройшли ті часи, коли міський житель отримував кулаком по пиці, якщо дозволяв собі танцювати з

50

Алюзія до великого хіта Анни Янтар (1980) "Велика дама танцює сама" (Wielka dama tańczy sama).

Хоча є і театральна вистава саме з такою назвою.

116

місцевою дівчиною. Цікаво, що саме тоді дорожчали навіть найпотворніші дівчата, адже будь-яка нагода

була слушною для початку сільських ігрищ.

– Ти кажеш про це якби то з ностальгією.

– Яка жінка не хоче, щоб чоловік бився за неї? Усім би це хотілося, це в нашій ДНК. Але сьогодні все, що вам