Читати книгу - "Смерть у кредит"

Кілька шматочків картону замінювали камеру-обскуру… гра дзеркал низької якости… звичайний об'єктив… Кілька дротиків для з'єднання… і трубка, в яку все це поміщалося… Це мало обійтися, якщо йти строго за приписами, у 17 франків 62 сантими (повний кошторис)… За цю суму (плюс цікавий та украй пізнавальний монтаж) можна було отримати у себе вдома не лише можливість безпосередньо споглядати основні сузір'я, а й фото насамперед зірок нашої півкулі… «всі зоряні спостереження — в колі родини»… Такий був девіз… Понад двадцять п'ять тисяч осіб після виходу підручника взялися негайно споруджувати у себе цей чудовий мініатюрний апарат для фотографування зірок…

Як зараз чую докладну оповідь де Перейра про всі нещастя, що звалилися на нього… Нехтування з боку визнаних авторитетів… їхня огидна упередженість… Як усе це було важко, бридко, нестерпно… Скільки він отримав пасквілів, погроз… Образ… Тисячі загрозливих послань… Юридичних попереджень… Він мусив переховуватися, ховатися в своєму власному домі!.. Він жив тоді на вулиці Монж… А потім від переслідувань, що все посилювалися, він утік до Монтрету, так багато було ненаситних божевільних, які розчарувалися в телескопі… Драма тривала цілих шість місяців… але цим усе не скінчилося!.. деякі найзлісніші маніяки, в'їдливіші, ніж інші, користувалися вихідними… Вони приїжджали в Монтрету разом зі своїми родинами лише заради того, щоб дати патронові копняка в дупу… Він цілий рік не міг нікого приймати… Справа із «зоряним фотографуванням» була лише невеликим прикладом з безлічі інших! прикладом того, що може вихлюпнути з глибини мас, якщо спробувати їх просвітити, виховати або звільнити…

«Послухай, Фердінане, можна сказати, що я постраждав за Науку… Більше, ніж Фламмаріон, це вже точно! більше, ніж Распай! більше, ніж Монгольф'є! Я зробив усе, що міг! І навіть більше!» Він повторював мені це дуже часто… А я нічого не відповідав… Він уважно вдивлявся в мене… з недовірою… Йому хотілося бачити мою реакцію… Тоді він знову починав свою балаканину… водночас копирсаючись у своєму архіві… Він витягав звідти навмання цілий стос паперів… і замислено розбирав їх… Потім, схаменувшись, показував їх мені.

«Я вже багато думав про це!.. І думаю знову й знов… Звичайно, я, можливо, надто переймаюся власними образами! Надто поглинутий своїми спогадами!.. Можливо, я не зовсім справедливий… Боже праведний! Іноді я все-таки мав слушність!.. Запевняю тебе! Але найбільше мені шкода… того, що я розгубив дорогою… звичайно, ненавмисне! ненавмисне! Найзворушливіші і, можливо, найпотаємніші, найніжніші спогади… Далеко не всі не визнавали мене!.. Людська підлість має межі! Так! Окремі піднесені душі, які ще є в цьому світі, зуміли оцінити мою безмежну щирість! Ось! Ось! Ще одне!..» Він витягував навмання листи, мемуари, цілі томи своїх спостережень… «Зараз прочитаю тобі одне з них!»

«Шановний Куртіаль, любий учителю та великий пророче! Тільки завдяки вам і вашому чудовому та точному телескопу (родинному) я зміг розгледіти вчора о 2:00 зі свого власного балкона весь Місяць в його повному обсязі, гори, річки та навіть, я думаю, ліс… Можливо, навіть озеро! Я сподіваюся побачити також з моїми дітьми наступного тижня Сатурн, як це виділено (курсивом) у вашому «зоряному календарі», та потім «Бельгофор» в останні дні осени, як ви самі про це написали на сторінці 242… Завжди з вами тілом, серцем та розумом тут і в зірках!

Наново народжений».

Він завжди зберігав у своїх бузково-фіолетових теках усю цю захоплену балаканину. Всі інші загрозливі, невдячні, мерзенні листи він спалював одразу. У всякому разі, він намагався дотримуватись узвичаєного порядку… «Скільки отрути в цьому диму!» — вигукував він щоразу, спалюючи чергову гидоту… Наскільки б зменшилось у світі зла, якби всі так чинили! Думаю, що захоплені листи він писав собі сам… Щоб показувати їх відвідувачам… Але він ніколи мені в цьому так і не зізнався… Іноді траплялися ексцеси… Він не відчував повного схвалення з мого боку. Він розумів, що я вірю аж ніяк не всьому. І ні сіло ні впало раптом починав горлати на мене… Я йшов годувати голубів або спускався до «Завзятого»…

Окрім цього, я ходив робити за нього ставки в «Заколот», на розі Пасажу Радзивілл. Його більше влаштовувало, щоб це робив я, оскільки в очах клієнтів це могло йому зашкодити… На Картуша та Лісістрату завжди у Венсенн, перша в галопі… І гоп! ля-ля!..

«Скажеш, що це твої монети!..» Він був винен усім букмекерам. Йому зовсім не хотілося, щоб його зайвий раз бачили… У типа, який найчастіше приймав ставки, була кумедна кличка, його звали Нещодавно… У нього була звичка затинатися і нечітко вимовляти виграшні номери… Я думаю, він робив це зумисно, щоб збити всіх з пантелику… Пізніше він усе оскаржував… Перестрибував через номер… Я весь час примушував його писати… І все-одно ми постійно програвали…

Я приносив йому «Еко де Тюрф» або «Шанс»… Коли програші були великими, він навіть мав нахабство одного разу влаштувати мені невеличку сцену… Винахідників він більше не приймав… Випроваджував їх усіх разом з їхніми макетами та графіками… «Забирайтесь, можете цим підтертися! Ваші креслення недосконалі!.. Просто голова розколюється!.. Від них тхне машинним мастилом і маргарином! Які ідеї? нові? чхав я на них з високої вежі!.. Вам не соромно? По-вашому, в цьому немає нічого страшного? Ви наважилися прийти з цим до мене? Я і так завалений нісенітницею! Забирайтеся звідси! Їй-богу! Дармоїди! Недолугі душею! і тілом!..»

Відвідувач поквапно плигав назад до дверей і вилітав зі своїм сувоєм. Куртіаль був ситий ними по горло! Йому хотілося відволіктися… Він відводив душу на мені, він не знав, з чим до мене ще присікатися… Тобі на все начхати, еге ж? Тобі все одно, що слухати! Тобі, власне, просто нічого робити… Але, ти розумієш, я — це зовсім інша річ… О! Це як подивитися!.. У мене купа турбот… Постійних! Невідкладних! Так! Вони ніколи не полишають мене! Ніколи! Навіть тоді, коли я не даю взнаки! коли я балакаю з тобою про те про се! я зацькований! загнаний у кут!.. мене гнітить якесь загадкове прокляття!.. О! Атож! Не сумнівайся в цьому! Це тебе дивує? Що ти думаєш з цього приводу?

Він витріщався на мене, ніби ніколи не бачив… пригладжував свої вуса й вищипував з них лупу… Весь заглиблений у це заняття, він продовжував мене шпиняти…

— Тобі все одно, як жити! Нащо тобі це все? тобі