Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я бачу, вас цікавить пітьма" автора Іларіон Павлюк. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 134
Перейти на сторінку:
сумнівом вигнула брову.

— Подивися на місяць, — сказав бармен. — Ця ніч стане останньою.

Черниця вистрибнула із «ягуара» і, задерши голову, довго дивилася на місячний диск. А тоді побігла назустріч кролеві, підхопила його на руки і, крехтячи, поцурпелила до автівки.

— Поганий кролик! — ніжно проказала вона, зариваючи носа в м’яку шерсть. — Дуже поганий кролик!

— Їдьмо! — гукнув бармен. — Я замерз уже!

І він підморгнув їй своїм порожнім оком. Черниця вистрілила в темряву цигаркою — й по снігу застрибало розсипище жовтогарячих іскор.

— Тільки ідіоти гріються на згарищі, дорогий мій, — зауважила черниця, сідаючи на пасажирське місце.

Бармен утішено заіржав. Вона заледве вмостила кролика в себе на колінах. Загарчав двигун, і червоне купе помчало вниз, у залите місячним сяєвом селище.

Його колеса не лишили на снігу щонайменшого знаку.

Щойно місяць піднявся трошечки вище, як на нього налетіли нічні темні хмари. Вони кидалися на сріблястий диск оскаженілими з голоду щурами: намагалися вчепитися зубами, встромити в нього дрібні криві кігтики, та лише безпорадно ковзалися по місячному ликові, — і вітер відтягував їх у нічну пітьму. А на селище, що лежало серед снігів, спадали тіні, такі ж кволі й нерівні, як і самі хмари. Опинившись у місячній тіні, там унизу, чомусь заходилися в жалісному завиванні собаки. Вони підтискали хвости і забивалися під сараї, ховалися в будах і безпомічно притискали тремтячі спини до вхідних дверей.

А люди їли, дивилися телевізор, ховалися в телефони, і ніхто з них не відчував того, що так безпомильно визначили дворові пси: почалося.

Близько шостої вечора місячна тінь накрила дім бригадира монтажників, які не так давно встановлювали червоні літери на центральній площі. Бригадир ліниво сперечався з дружиною про щось геть несуттєве, ні на мить не відводячи очей від телевізора. Суперечка наводила на чоловіка немилосердну нудьгу й ось-ось мала завершитися сама собою через пасивність сторін, але тієї секунди, коли їхній дім на мить огорнула тінь, бригадир раптом відчув дивну клекотливу злість. Він несподівано скочив і, не вдаючись до увертюр, щосили вдарив дружину кулаком по носу. Хруснув перебитий хрящ, жінка скрикнула, закашляла і захлинулася кров’ю… Та ось тінь слизнула далі, і бригадир, немов опритомнівши, здивовано витріщився на власний кулак.

Майже тоді ж тінь пробіглася стіною п’ятиповерхівки, і худенька секретарка Міла у своїй спальні раптом збагнула, що зробить це негайно. Рішучо зірвалася на ноги, вийшла в під’їзд і подзвонила в сусідські двері. Вона достеменно навіть не пригадувала, як саме звати сусіда, але нині його звичка залишати на щоках охайну щетину видалася їй просто нестерпно сексуальною. І коли той відчинив двері, Міла мовчки обвила руками його шию й присмокталася до вуст жадібним палким цілунком.

«Хто там, Вітю?» — пролунав із глибини квартири жіночий голос, але місячні тіні вчиняли свій п’яний танець просто на жовтих вікнах, тож Мілі і Віті було на все начхати. Вони ввалилися в її квартиру, а за сусідськими дверима дружина Віті, яка очманіло гатила молоточком для м’яса свинячу вирізку, вирішила, що їй причулося. Хоча місячна тінь пробіглася також і по її обличчю. Тож, коли за пів години приголомшений власним учинком Вітя повернеться, молоточок для м’яса знадобиться їй знову.

Місячна тінь ковзнула площею далі, й ось на горішньому поверсі наступної п’ятиповерхівки розчахнулося вікно — ніби назустріч світлові. І щойно тінь лягла на причмелене алкоголем лице молодого пожежника — одного із двох підопічних Захара Науменка — той розбігся, катульнувся через підвіконня й гепнувся на щойно розчищену вулицю.

Самого Науменка місячна тінь наздогнала, коли той атакував ножем снігозбирача черговий замет, спромігшись відключитися від думок і цілком зосередитися на чищенні вулиць. Допіру тінь перетнула лобове скло, він натиснув на гальмо так різко, наче побачив привида. Цієї миті в тиху напівтемряву його свідомості вдерлася яскрава, мов спалах думка. Двигун! Ось же двигун для старого пожежного «ЗІЛа»!

Насправді, Захар краще за всіх мусив би знати, що сніг позабивав сточища зливових каналізацій — тих самих, які вели просто в каменярні, — і не дає вийти метану, тому газ накопичується просто під селищем гігантською смертоносною подушкою.

Хто, як не він, мусив би подбати про те, щоб, розчищуючи вулиці, насамперед звільняти стоки — аби врятувати містечко, розташоване на пороховій діжці. Адже саме Захар бачив у нічних кошмарах стовпи вогню, що вистрілюють у небо, зминаючи чавунні решітки сточищ, наче вони виготовлені з фольги.

Але місячна тінь залишила в нього у голові лише одне — він має виправити те, що накоїв. Те, через що загинув його брат. Те, до чого присилував його проклятущий журнал. Заздрість. Бісова заздрість.

Овечий гріх.

Загудівши двигуном, роторний снігозбирач заклав крутий поворот і помчав у напрямку пожежної частини.

У десять хвилин на сьому місячна тінь наздогнала Андрія, що плентався вулицею. Той ішов із понурою зосередженістю, й не думав про те, що саме скаже.

За поясом джинсів приємно тиснула ребриста поверхня пістолета. Тієї миті, коли тінь накрила його, перед Андрієвими очима ніби виникла тонка шия медсестри Ксенії з буряковими слідами від пальців. «Навряд чи мені взагалі потрібно буде щось казати, — промайнуло в нього в голові. — Просто виб’ю стволом зуби, й він сам усе розкаже». І, стиснувши щелепи, Андрій вийняв пістолет, смикнув затвор і кинувся бігти.

Трохи далі по вулиці стояв єдиний на все селище приватний будинок із водопроводом, і місячна тінь накрила його вже за хвилину.

Арсен спік яблучний пиріг. Це було його вибачення перед Оксі — за вчорашні синці й те, що вранці не став на її бік. Пиріг мав засвідчувати його любов, а головне — він був фішкою самого Арсена. Небагато чоловіків — Арсен був певний цього — можуть похвалитися, що вони на «ти» з духовкою й тістом. А ті, хто це вміє, — навряд чи завиграшки вижмуть сто від грудей. Арсен саме проштрикнув пиріг бамбуковою зубочисткою й задоволено крекнув, переконавшись, що той пропікся, аж раптом у хаті трохи потемнішало. «Напруга впала», — подумав він і заходився поливати пиріг шоколадом.

Важко сказати, яким чином його думки від розкішних пахощів випічки в кухні перенеслися туди, де він люто тримає за волосся власну дружину й вигукує їй у лице, що втомився від нескінченних зрад. Можливо, спершу він замислився, котра зараз година, а тоді подумав, що на площі всі давно порозходилися, а в медпункті сьогодні чергує не Оксі. І що в медпункт теж сто разів уже можна було сходити, як треба… А може, він просто занадто довго вигодовував власний гнів

1 ... 103 104 105 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"