Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Асгейр з’явився лиш надвечір. Весь день я не знаходила собі місця від хвилювання, а тому, щойно помітила його з вікна спальні, кинулась униз. Пронеслась повз двох дівчат, що саме піднімались на другий поверх. Проминула Інгрід, що самотньо сиділа за столом на галявині і щось читала.

Він виглядав змученим. Між бровами пролягла глибока зморшка, а міцно стулені вуста не обіцяли нічого хорошого. Серце защеміло від поганого передчуття. Зиркнувши на Інгрід, що стривожено спостерігала за нами, Ас мовчки взяв мене за руку і переніс до свого дому. Я мовчала, щоб не відволікати його.

Щойно призахідне сонце знову огорнуло нас крізь тонкий шар хмар, я глибоко вдихнула.

— Все так погано?

Замість відповіді Ас підбадьорливо стиснув мою долоню і повів до будинку. Проте вже за кілька кроків зупинився.

— А ти що тут робиш?

Крістіан вперше на моїй пам’яті не посміхався. Жодного жарту і веселощів. Натомість він підняв голову трохи вище і серйозно проказав:

— Луїза розповіла про загрозу з Гельгейму. Я тут, щоб допомогти.

Ас скосив на мене очі, але я просто знизала плечима. Про Біргера розповідати не було сенсу, бо він нічого не знав. 

Гуннар, якого я досі не помічала, стояв в тіні передпокою, притулившись до стіни. Схоже, він не збирався пропускати ельфа до помешкання Асгейра.

— І навіщо тобі це?

Зітхнувши, я відпустила долоню Аса й ступила вперед.

— Крістіан захищав валькірій, наскільки міг. Він був, так би мовити, подвійним агентом.

Зустрівши підозрілий погляд Гуннара і відчуваючи, як погляд Асгейра пропалює діру в моїй потилиці, я благально переводила погляд з одного воїна на другого.

— Нам знадобиться будь-яка допомога.

Куточок губ Крістіана смикнувся вгору, але він швидко опанував себе. І добре, бо Гуннар врешті-решт пробурчав:

— Гаразд. Заходьте вже.

Лише коли ми розсілися довкола столу на кухні, а Крістіан з цікавістю обвів поглядом помешкання Аса, останній заговорив.

— Асгард не буде готуватись до оборони.

За столом повисла важка тиша.

— Як це? — вражено видихнула я.

Гуннар схилив голову і втупився поглядом у стіл, а Крістіан випростав спину. Його очі заблищали від напруги.

— Я був на зустрічі з Одіном, — пояснив Асгейр. — Він відмовився готувати світ до війни. Магнус заявив, що ні в кого не вистачить духу напасти на обитель богів. Мовляв, я навмисне нагнітаю становище на зло батькові і хочу посіяти паніку серед народу.

— Скотиняка, — буркнув Гуннар собі під ніс. Крістіан ледь чутно хмикнув, погоджуючись.

— То що ж вони, просто і далі будуть готуватись до Лугнасаду, коли на Асгард суне армія чудовиськ? — недовірливо перепитала я.

— Саме це вони й збираються робити, — кивнув Ас. — Магнус особисто запросив нас із тобою до Валаск’яльву на бенкет.

Я мовчки відкрила рот, не знаючи, що відповісти. В голові не вкладалося. Як вони могли бути такими легковажними? Невже гордість і самовпевненість так сильно замилила їм очі?

— То що ж робити? — зрештою, спитала я.

— Те, що ми вміємо найкраще, — зухвало підморгнув Гуннар, нарешті випростуючись. — Божественне військо ніколи не сидітиме, склавши руки, якщо насувається небезпека.

Відчувши, як затремтіли пальці, я опустила руки на коліна під столом. Стиснула в кулаки. Асгейр мовчав — просто дивився на мене зі складним виразом обличчя. Глибоко вдихнувши, щоб заспокоїти і себе, і магію, що завирувала у крові, я спитала:

— За скільки днів армія Гельгейму прибуде в Асгард?

— Судячи з їхньої швидкості зараз, не більше тижня, — озвався Гуннар.

— Якого розміру їхня армія? — повільно і виважено спитав Крістіан.

— Десять сотень нижчих духів і командири — перевертні, — подав голос Асгейр.

Ельф підняв брови.

— І все?

Гуннар гмикнув і відкинувся на спинку дерев’яного стільця.

— Не недооцінюй їх. Якщо вони нападуть на незахищений народ... від сіл не залишиться й сліду.

Нахмурившись, Крістіан кивнув.

— А скільки воїнів у Божественному війську? — спитала я.

— Півтори тисячі, — відповів Ас. — У столиці й околицях — тисяча. Решта розкидана, щоб підтримувати порядок в цьому й інших світах.

— Ми можемо сповістити їх? Відомо, звідки Гельгейм взагалі прорветься до нас?

— В тому-то й справа, що не відомо, — потер потилицю Гуннар. — Ми досі не знаємо, як вони проникають крізь світи без порталів. Перевертні не можуть перенести таку кількість нижчих духів самостійно.

Помовчавши, він повернувся до Асгейра:

— Гель досі відмовляється від зустрічі?

Ас кивнув, і він вилаявся собі під ніс.

На хвилину над столом запанувала тиша. Кожен обдумував загрозу, що насувалася. Я глянула на Асгейра і знову спіймала на собі його погляд. Цього разу я розгледіла в ньому тривогу — ту саму, яку відчувала й сама.