Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

Протягом наступних кількох місяців Ракор несподівано дізнався, що вчителька Зоана вагітна і батьком вона називала саме його.

- Ого, - приголомшено похитнувся чоловік на місці, зовсім не очікуючи такої новини.

- Від такого гарного вчителя і нового мага народити хочеться, - послала йому дівчина повітряний поцілунок.

- А… А… А що роблять із дітьми вчителів? – розгублено запитав він. – Адже… Чи ви виховуєте їх у академії?

- Ні, їх одразу віддають у малу академію. Тож готуйся років через вісім побачити своє власне обличчя, що буде бігати у вас по академії та чинити безлад! – розсміялася Зоана.

- Але ж до цього часу це наша дитина?

- Звісно, що наша! – поклала долоню на живіт. – Перше ім’я обираю я, друге – від тебе! – грайливо вказала на нього.

- А я можу взяти учать у виборі першого імені? – здивувався Ракор.

- Можеш, але ніяких гарантій, що мені воно сподобається, - вишкірилася чоловіку.

- Яка ти…

Вона показала язика та зі сміхом втекла. Викладач поспішив за нею.

Періодично, вони із Зоаною зустрічалися, розважаючись одне з одним подалі від учнівських очей. Із такою самою періодичністю Ракор возив свого підопічного на його власні зустрічі, забираючи Вайо з академії, аби не турбувати вчителя Согнота зайвий раз.

Навчання йшло своєю чергою. Щось у Хаола виходило, щось – не дуже. Цього року він навіть узяв участь у конкурсі сніжинок. Зайняв хоч і не призове місце, але виявився далеко не останнім.

Падав сніг з неба, намітало кучугури, а потім все це тануло, коли прийшла весна. Перші проліски, зелена трава, якісь квіти вчителя Кайто, що виглядали з-під снігу.

Березень прийшов так само непомітно, як і промайнула осінь.

- Хаха! Наставнику! Дивіться! – хвалився Хаол своїм лататтям на вікні. – Вже два бутона випустила!

- Ось-ось і має розцвіти, - посміхався викладач такому.

- Хаха! Так!

- Похвастаєшся перед Вайо своїми вміннями у садівництві? – задоволено примружився.

- Обов’язково! Може, навіть, одну квітку йому зріжу! – подивився на старшого. – Допоможете накласти на неї заклинання вічності, як на тому бузку, який я вам дарував весною? Бо у руках Вайо, - сумно повернувся до рослини, - вона швидко зів’яне, через його жар та сухість…

- Так, звісно, - посміхнувся чоловік. – Накладу будь-яке заклинання, яке захочеш, - похлопав учня по плечу. - Аби тільки вона розкрилася до суботи.

- Він має оцінити, - з усмішкою поправив хлопець листок.