Читати книгу - "Лялька"

В цей час він бачить, як по Краківському Передмістю проїжджає візницький екіпаж, а в ньому сидить висока, худюща, виснажена дама в чорному вбранні. Дама дивиться на їх магазин, і Жецький в її запалих очах та на посинілих губах помічає вираз смертельної ненависті. «Їй же богу, це баронеса Кшешовська… — бурчить пап Ігпац. — Звичайно, вона їде на торги… Оце здорово!»

Проте у нього прокидається сумнів: «Хто його знає, чи баронеса їде в суд? Може, це лише плітки, треба було б перевірити!» — думає пан Ігнац, забуваючи про свої обов’язки управителя і найстаршого продавця, і рушає за екіпажем баронеси. Сухоребрі шкапи плентаються так повільно, що він має можливість не спускати з ока екіпаж протягом усієї дороги, аж до колони Сигізмунда. В цьому місці візник повертає ліворуч, а Жецький думає: «Звичайно, що ця відьма їде на Медову. Їхала б на мітлі — дешевше коштувало б».

Через двір дому Резлера, що нагадує йому позавчорашню пиятику, та Сенаторською вулицею він виходить на Медову. По дорозі заходить в чайний магазин Новицького, вітається з хазяїном і зараз же йде далі, бурмочучи:

— Що він подумає, побачивши мене в цю годину на вулиці?.. Звичайно, подумає: нікчемний управитель, замість сидіти в магазині, він тиняється по місту… От нещастя!

Всю решту дороги його мучать докори сумління. Вони прибирають подоби бородатого велетня в жовтому єдвабному халаті й таких самих штанах, який, добродушно, а заразом і іронічно дивлячись йому в очі, каже: «Скажіть мені, пане Жецький, де таке видано, щоб порядний купець о такій порі тинявся по вулицях? Ви, пане Жецький, такий самий купець, як я танцюрист…»

І пан Ігнац відчуває, що не може нічого відповісти суворому судді. Він червоніє, пітніє і вже хоче повернутися до своїх книг (але так, щоб його побачив Новицький), коли раптом бачить перед собою колишній Пацаїв палац, теперішній будинок суду.

Тут відбуватимуться торги, — каже пан Ігнац і забуває про докори сумління. Велетень з бородою і в жовтому єдвабному халаті розпливається в його уяві, як туман.

Підійшовши ближче, пан Ігнац насамперед помічає, що до будинку ведуть двоє величезних воріт і двоє дверей.

Далі він бачить чотири юрби одягнених в чорне євреїв з дуже серйозними фізіономіями. Пан Ігнац не знає, куди йти, але прямує до тих дверей, перед котрими стоїть найбільша юрба євреїв, догадуючись, що тут і відбуватимуться торги.

В цю хвилину до будинку під’їжджає екіпаж, а в ньому — пан Ленцький. Пан Ігнац не може дивитись на нього, без почуття пошани до його чудових сивих вусів і не може не захоплюватись його самовдоволеним виглядом. Бо пан Ленцький зовсім не схожий на банкрута, будинок якого продають з торгів, — він швидше схожий на мільйонера, який приїхав до нотаріуса одержати дрібну суму — якихось там сто з чимось тисяч карбованців.

Ленцький урочисто висідає з екіпажа, тріумфальним кроком підходить до дверей суду, а в цей час з другого боку вулиці до нього підбігає якийсь джентльмен, з усього видно — гультяй, але виявляється, що то його адвокат. Недбало поздоровкавшися з ним, пан Ленцький питає:

— Ну? Коли ж?

— За годину… може, трохи пізніше… — відповів йому джентльмен.

— Уявіть собі, — каже пан Ленцький з добродушною усмішкою, — тиждень тому один мій знайомий взяв двісті тисяч карбованців за будинок, який коштував йому півтораста тисяч. Мені мій коштував сто тисяч, отже, я повинен одержати за нього тисяч сто двадцять п’ять…

— Гм… Гм… — бурмоче адвокат.

— Може, ви сміятиметесь, — каже далі пан Томаш, — бо ви не вірите в передчуття і сни, але мені снилося, що мій будинок продано за сто двадцять тисяч… Я вам кажу це перед торгами, розумієте? За кілька годин ви переконаєтесь, що не слід сміятися зі снів… «Багато є на небі й на землі!..»[83]

— Гм… Гм… — відповідає адвокат, і вони обидва заходять у перший під’їзд.

— Слава богу! — думає пан Ігнац. — Якщо Ленцький візьме за свій будинок сто двадцять тисяч, то, значить, Стах не заплатить дев’яноста тисяч!»

Хтось легенько торкає його за плече. Пан Ігнац оглядається й бачить позад себе старого Шлангбаума.

— Може, ви мене шукаєте? — питає сивоволосий єврей, пильно дивлячись йому в очі.

— Ні, ні… — збентежено відповідає пан Ігнац.

— У вас до мене немає ніякої справи? — питає далі Шлангбаум, кліпаючи червоними повіками.

— Ні, ні…

— Гіт! — бурмоче Шлангбаум і відходить до своїх єдиновірців.

Панові Ігнацу робиться холодно: присутність Шлангбаума в цьому місці будить в ньому нові підозріння. Щоб розвіяти їх, він питає швейцара, де відбуваються торги.

Швейцар показує йому на сходи.

Пан Ігнац вибігає нагору й потрапляє в якийсь зал. Там він бачить величезну юрбу євреїв, що зосереджено слухають якогось промовця. Жецький догадується, що тут відбувається судова справа, що говорить прокурор і що йдеться про велике шахрайство. В залі душно; промову прокурора трохи приглушує гуркіт екіпажів, що лунає з вулиці.

Судді дрімають, адвокат позіхає, обвинувачений поглядає на них так, ніби хоче ошукати найвищу судову інстанцію, а євреї співчутливо дивляться на нього й уважно слухають обвинувальну промову. На найсильніші закиди прокурора деякі кривляться й вигукують: «Ай-вай!..»

Пай Ігнац виходить з залу: не для цього він сюди прийшов.

Опинившись знову на сходах, пан Ігнац хоче йти на третій поверх; і тут він зустрічається з баронесою Кінешовською, яка сходить вниз в товаристві мужчини, схожого на нудного вчителя стародавніх мов. Але то адвокат, про що свідчить срібний значок на лацкані його старого фрака; сірі штани жерця правосуддя такі витерті на колінах, ніби власник їх, замість боронити своїх клієнтів, безупинно освідчувався в коханні богині Феміді.

— Якщо початок лише за годину, — плаксивим голосом каже пані Кшешовська, — то я піду поки що в костьол капуцинів… Як ви думаєте?

— Я не думаю, щоб ваш візит до капуцинів вплинув на хід торгів, відповів нудьгуючий адвокат.

— Якби ви, добродію, справді хотіли, якби потурбувались…

Адвокат у витертих штанах нетерпляче махає рукою.

— Ах, пані добродійко, я вже стільки набігався з тими торгами, що маю право хоч сьогодні трохи відпочити. До того ж мені через кілька хвилин треба виступати державним захисником в справі про вбивство… Бачите отих гарних дам? Всі вони прийшли послухати мою промову. Гучна справа!

— То ви залишаєте мене?.. — вигукує баронеса.

— Та ні, я буду… буду в залі, — перебиває її адвокат, — але дайте мені можливість хоч кілька хвилин подумати про мого вбивцю.

І він вбігає в якісь