Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Врешті-решт ці натяки налякали Маргарет, і вона, не маючи змоги уникнути зустрічей з д’Агвіларом, вирішила відмовитися від верхових прогулянок до повернення Пітера, хоча й надзвичайно любила верхову їзду. Вона послалася на пошкоджене коліно, через що сідло завдає їй болю. Чудова іспанська кобила змушена була тепер стояти в конюшні.

Таким чином Маргарет на кілька днів уникла товариства д’Агвілара. Тепер читала, працювала, писала довгі листи Пітерові, який був у Дедхемі неймовірно переобтяжений і давав їй у своїх посланнях численні доручення.

Якось уранці, сидячи в конторі, Кастелл розшифровував щойно одержані листи. Напередодні вночі його найкраще судно водотоннажністю в двісті тонн, назване ім’ям його дочки “Маргарет”, щасливо прибуло з Іспанії в гирло Темзи. Цього вечора під час припливу воно мало кинути якір у Грейвсенді, тому Кастелл збирався з’їздити туди, щоб простежити за розвантаженням. Це був останній з його кораблів, що не був проданий, і Кастелл мав намір одразу ж знову завантажити корабель товарами та продовольством і відправити в Севільський порт, де іспанський компаньйон Кастелла, Хуан Бернальдес, на чиє ім’я було зареєстровано корабель, зобов’язався його придбати за умовлену ціну. Після цього Кастеллу залишалося тільки передати свою торгівлю лондонським купцям, і він міг, заховавши своє багатство, відійти од справ І провести решту життя на відпочинку, в Ессексі, зі своєю дочкою та її чоловіком. Більше він ні про що не мріяв.

Як тільки “Маргарет” опинилася біля берегів Темзи, капітан Сміт висадив на берег прикажчика, наказав йому взяти коня й терміново відвезти Кастеллу в Холборн листи і список вантажів. ЦІ листи й читав зараз Кастелл. Один з них був од сеньйора Бернальдеса із Севільї; він не був відповіддю на листа, надісланого Кастеллом тієї ночі, коли почалася вся ця історія, — той лист іще не дійшов, — проте він був присвячений тій самій справі. В листі йшлося ось про що.

“Ви пам’ятаєте, я писав вам про чоловіка, посланого до двора в Лондоні. Зважаючи на те, що наш шифр нікому не відомий, а це дуже важливо, і що ви повинні бути попереджені, я беру на себе ризик назвати його ім’я. Його звуть д’Агвілар. Після того як був надісланий попередній лист, я дещо довідався додатково про цього гранда. Хоч він називає себе просто д’Агвілар, насправді він маркіз Морелла. Кажуть, у ньому тече королівська кров, оскільки він є позашлюбним сином принца Карлоса76, а отже, зведеним братом короля. З чуток, Карлос був закоханий у багату та знатну мавританку із Агвілара. Вона мала величезні маєтки в Гранаді та інших місцях. І оскільки Карлос не міг одружитися з нею через різницю в їхньому становищі та віросповіданні, то шлюб їх не був узаконений. У них народився син. До того як принц Карлос помер чи був отруєний як полонений у Мореллі, він домігся для цього хлопчика титулу маркіза, назвавши його, за дивною фантазією, Морелла. Йому він заповідав у спадок деякі свої землі. Після смерті принца його кохана, яка таємно стала християнкою, перевезла сина до свого замку в Гранаді. Там вона померла десять років тому, залишивши синові все своє багатство, оскільки не була заміжня. Кажуть, життя його було в небезпеці, бо хоч він наполовину мавр, та в його венах надто багато королівської крові. Проте маркіз виявився людиною розумною і зумів переконати короля та королеву в тому, що він піклується тільки про власну втіху. До того ж на його захист стала церква, бо він, винищуючи єретиків, особливо євреїв, і навіть маврів, хоча вони з ним єдинокровні, довів, що є її вірним сином. Йому дали спокій і закріпили за ним його володіння. Але стати священиком він відмовився.

Відтоді маркіз був представником іспанського престолу в Гранаді, його посилали до Лондона, до Рима та інших міст у справах, пов’язаних з питаннями віри і створення святої інквізиції. Ось чому зараз він перебуває в Англії — він має роздобути імена та відомості про маранів, які живуть там, особливо якщо вони торгують з Іспанією. Я бачив список тих імен, ким він повинен зайнятися насамперед. Тому я й пишу вам так детально, — ваше ім’я стоїть у тому списку перше. Я гадаю, що ви вчинили правильно, ліквідовуючи свою торгівлю з Іспанією, й особливо що ви терміново вирішили продати нам свої кораблі. Інакше їх можуть захопити, так само як і вас, якщо ви з’явитесь тут. Моя вам порада: сховайте своє багатство, — воно буде досить великим, після того як ми сплатимо вам свої борги, — і виїжджайте в безпечне місце, поки цей шпиг не натрапив на ваш слід у Лондоні. Хвала Всевишньому, нікого з нас ні в чому не підозрюють, напевно тому, що ми багатьом гарно платимо”.

Розшифрувавши листа, Кастелл уважно перечитав його. Потім він перейшов до зали, де палав камін, бо день був прохолодний, кинув листа у вогонь і зачекав, поки він не перетворився на попіл. Після цього він повернувся до контори і сховав оригінал листа в потаємний ящик у стіні. Лише тоді він усівся в крісло й замислився.

“Мій добрий друг Хуан Бернальдес має рацію. Д’Агвілар, або маркіз Морелла, вистежує мене та інших. Ну що ж, я не збираюся й надалі зв’язувати свою долю з Іспанією. Майже всі гроші, за винятком тих, які ще мають надійти з Іспанії, сховані так, що йому ніколи не дістатися до них. І все-таки я молю бога, щоб Пітер і Маргарет швидше одружилися, щоб ми всі троє усамітнилися в Дедхемі, подалі від чужих очей. Я надто довго був у цій грі. Мені треба було позакривати свої книги рік тому. Але торгівля йшла так добре, що я не міг наважитися на це.