Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Теренсе, — Сансара підступила і поклала руки на його широкі плечі. Він навіть не здивувався, звик до уваги, певна річ. — Чи не хочеш ти мені нічого розказати більше?

— Хочу, — він нахилився до її вуха і глибоко вдихнув. — Але думаю, це треба робити не тут…

— Місце не має значення. Час не має значення. Ніщо не має значення, коли ти… майбутній бог вина?

Напружився. Проте лише на мить. І не перестав усміхатись.

— Я так і знав, Сансаро, що ви не проста…

— Я теж знала, що ти не простий, Теренсе Діонісе.

Треба ж таке. Молодий

Сансара примружила очі й усміхнулася, торкаючись чорного, гладенького, як атлас, волосся. Тієї ж миті вона вирішила, що забере його собі.

І, може, раз на тисячу років нудьга відступить під натиском променів призахідного сонця, котрі лягали яскравими спалахами на його кучері, темні, як вино з найстаріших запасів у погребах великого і славного роду Діонісів.

Частина третя. Бог у затінку

Розділ 1

Закс Нортон іноді просить вибачення

8060 рік 7 кроку Колеса Долі

Аматерасу заколола останню шпильку — з червоним, як кров, камінцем на верхівці — і вдоволено похитала головою. Бажання надягнути всі його подарунки на випускний вечір здавалося їй природним, хай навіть Діта сміється з цієї ідеї. Вона прискіпливо подивилась на відображення в дзеркалі — біла-біла шкіра, ледь торкнута рум’янцем на високих вилицях, бездоганно укладене волосся, вимережане квітами. Чудово. Все як і належить Зірці Академії.

Дівчина рвучко підхопила пишний поділ сукні та крутнулась перед дзеркалом. Легка тканина розліталась розкішними яскраво-червоними хвилями, які оторочували білосніжні хвилі мережива, достоту морська піна.

— Чи не занадто прямолінійно? — Діта підійшла нечутно.

Аматерасу озирнулась, одразу ж гордо випрямляючись. Подруга стояла, притулившись плечем до мармурової колони, білої, як і її шкіра з рожевуватим сяйвом, яке ніби пробивалося зсередини. Небесні очі лукаво усміхались, напівприкриті, наче подруга оцінює Аматерасу з інтересом, але водночас бореться з сонливістю. Руки Діти, схрещені під грудьми, мимоволі виділяли її високі перса. Їх не дуже приховувала блакитна сукня, котра на позір спадала вільно, але теж підкреслювала всі вигини.

— Прямолінійно? — перепитала Аматерасу, мимоволі тягнучись руками до шпильок.

Діта відштовхнулась від колони плечем і перекинула важку косу за спину.

— Ама-мі, червоні квіти, червона сукня, червоні губи…

— Як і личить Зірці. Зате ти бездоганна, як завжди, — запевнила її дівчина, втім Дітин погляд тепер прискіпливо блукав по власному відображенню.

— Ми ж зустрінемось після випуску? — раптом спитала богиня кохання.

— Звичайно! — Ама звела брови, вловлюючи в голосі однокурсниці раптовий і зовсім не притаманний їй страх. — Все буде добре. Це проходили сотні студентів до нас.

Діта нарешті відірвалася від дзеркала.

— Знаєш, сьогодні ж наш випускний, а його навіть не буде. Аррі залишився на границях.

— Він там, щоб твій випуск був спокійним. Ти ж знаєш, — Аматерасу накрила руку Діти своєю долонею. — Час наприкінці найбільш неспокійний. Можуть виникати аномалії, може прийти хтось із тіньового боку.

— Знаю. Аррі каже, що не створюватиме світу, а залишиться викладати і стерегти свої любі границі. Я певна, що тільки стерегти границі, — Діта закотила очі, втім, помітно пожвавилася. — Тож і я навідуватимуся до Академії часто.

— А я не думаю, що повернуся сюди. Адже Крон мене точно ненавидітиме: зіпсувала найкращого студента, ще й виборола першість із усіх предметів! А коли ми із Зеусом створимо дуальний світ, то не зможемо бути в Тріаді.

— Не турбуйся, в нас достобіса кандидатів і без вас двох, — запевнила Діта. — Гаразд, ходімо — початок скоро.

…Велика зала дзвеніла вогнями, як одне неймовірне вогнище. Високу стелю підпирали колони, повиті світильниками, сипалися спалахи феєрверків. У повітрі тремтіла втома літнього вечора. Вітражні куполи скидалися на калейдоскоп у цьому мерехтінні. Між колонами майоріли полотнища, розшиті стародавніми Словами: про кожного, хто сьогодні переходив останній ліміт, вирощував намистину і вирушав у Всесвіт з легкої руки Хранительки Намиста, щоб доєднатись до вічного танцю… Усі веселилися, танцювали, пили, сміялися надто голосно і надто заливчасто, щоб тільки не показувати свого хвилювання.

— Ама-мі, Діто, як же ви довго! — до дівчат повільно наблизилась Нут.

— Краса вимагає часу, — Діта накрутила золотаве пасмо на палець і підморгнула подрузі. — Маєш гарний вигляд!

Довга вузька сукня Нут у тон до її темно-синього волосся нагадувала глибоке нічне небо, помережене смугами зірок.

— Краса вимагає раціонального розподілу часу й організованості, а також систематичного догляду за собою, — наче словами з підручника, відповіла Афіна, кидаючи зверхній погляд у бік Діти. Вона підійшла одразу за Нут, хоча й не виявляла зовні ентузіазму чи радості.

Діта нахилилась до Афіни:

— Маєш чудовий вигляд. Білий — твій колір! Такий же безбарвний, як і твої почуття.

Афіна ладилася щось відповісти, але натомість лише вбивчо зиркнула на Діту й умисно недбало поправила шаль на плечах. Її дрібні світлі кучері випиналися вгору, схоплені двома стрічками.

— Що ж, сьогодні особливий день, — Аматерасу усміхнулась, сподіваючись пригасити вічні суперечки між подругами. — Сьогодні, дівчата, ми почнемо щось надзвичайне.

— До речі, про надзвичайне, — Афіна кивнула вбік, і всі простежили за її поглядом.

Діта пирхнула. Віддалік Крон Осс розмовляв із Гекатою. Директор Академії важко переживав