Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

Тепер її голос став його компасом та путівником. І зараз це був голос його надії, попри всю його запеклість проти цієї дівчини.

- Буне, центральне положення штурвала, а тепер на сорок градусів ліворуч, опускайся ще трохи, все.. достатньо! - Знову заговорила вона. – Коли я тобі скажу, ти маєш вручну пробити паливні контейнери через задню панель. Потрібно буде, щоб турбіна зупинилася, і ти сплануєш до наших шлюзів.

- Просто чудово, але в комплектацію лом не входить, а зубами я панель не прогризу!

- Жахнеш з пульсара ​​у спускову стійку та виб'єш її ногами! І буде тобі лом. Мені тебе що треба вчити?

- Я вже думаю над цим. Енн, дай відповідь мені на одне запитання, звідки ти все це знаєш?

- Ми з братами часто розбирали кораблі на запчастини, серед них були й «томагавки», — тихо, з болючим сумом у голосі, відповіла вона. - Вирівнюй штурвал, а тепер на двадцять градусів праворуч! Попереду траса чиста. Курс встановлено. Іди, вибивай стійку, ще десять парсеків і вона тобі знадобиться.

- Все, Буне, настав час розбивати контейнери, - після невеликої паузи різко пролунав її голос, - гадаю, де трощити панель і з якою силою махати, тебе вчити не треба?

 - Фіксуючі троси приготували? - обернулася вона, дивлячись на координуючих офіцерів. Ілай мовчки та ствердно кивнув.

- Базо, ти увійшла в моє поле видимості! Далі я спланую сам! - обізвався Бун.

П'ятдесят дев'ять хвилин пролетіли як одна мить!

Енн зняла навушники стомлено впустивши голову на руки.

З випускного відсіку технічна бригада повідомила, що «томагавк» успішно вписався у ворота, де його спіймали на пусковій доріжці. Офіцер Бун Четмен здоровий та неушкоджений.

- Енн, - захоплено прошепотів Ілай, - ти врятувала йому життя!

Після його слів, всі, хто цієї хвилини перебував в операторській, почали їй аплодувати.

- Не треба цього, - рвучко піднялася Енн, - я зробила те, що повинна була! Нічого такого не трапилося!

- Нічого такого?! Нічого такого?! – вигукуючи, повторив Ілай. - Та ти привела сліпий корабель на базу! Ти фактично врятувала смертника! Ходімо, спитаєш у нього як йому це?

- Нічого я не хочу в нього питати! - Раптом рознервувалася Енн, - Іди сам, прошу тебе ... йди, а я хочу побути де-небудь на самоті.

Ілай розуміючи кивнув і, спустившись вниз, розшукав Буна:

- Ну, що Четмен, «зарозуміла мерзота» виявляється врятувала тобі життя! Ти як і раніше її зневажатимеш?!

- А ти хочеш, щоб я став на коліна та просив у неї вибачення? - З роздратуванням промовив Бун, - це моя справа, як і до кого ставитися!

- І давно ти став таким придурком? – крикнув йому навздогін Ілай.

Але Бун не став йому нічого відповідати, швидко крокуючи до коридорного відсіку.

Енн усамітнилася в інвентарному боксі, заплющивши очі вона слухала тишу в собі, радіючи, що хоча б тут вона може сховатися від постійної присутності когось поруч. Але її сеанс релаксації тривав недовго. Двері боксу відчинилися, впускаючи Буна.

- Як ти тут мене знайшов? - Втомленим та невдоволеним голосом, спитала вона.

- Бачили, як ти сюди заходила.

- І що тобі від мене потрібно, Буне? Живи далі та радуйся! Не треба мені ані подяк, ані вибачень. Все нормально! - попереджаючи його спробу розмови, не терпляче відмахнулась від нього Енн.

- Я прийшов тобі сказати інше. …З цього дня, я буду завжди вдячний тим …хто тебе всьому цьому навчив, — глянувши на неї, спокійно промовив Бун. Але раптом він помітив, як на її обличчі відобразилася мука, і по щоках потекли великі краплі сліз. Не в силах стриматися від цієї слабкості, Енн відвернулась від нього, закриваючи долонею рот, намагаючись приглушити ридання. На її тремтячі плечі лягли руки Буна:

- Енн, я щось не так сказав? Енн! Я не хотів тебе образити, - намагаючись розвернути дівчину до себе, промовив він.

- Ти... не образив. …Просто я… дуже сильно… сумую… за тими, хто мене… всьому цьому навчив! - Ще дужче розплакавшись, видавила вона, ткнувшись обличчям йому в груди. Але несподівано, дивно схлипнувши, вона міцно вчепилася пальцями в його плечі.

- Мені... погано... серце, - ледь прошепотіла вона посинілими губами… непритомніючи.

Як довго тривала ця мить Енн не відчувала. Наступним епізодом у її свідомості було різке пробудження в медичному боксі. Над нею схилився лікар у синій, з білими нашивками уніформі, а поруч завмер Бун.

- Спокійно, у вас невеликий серцевий напад. І мені не подобається ваша кардіограма, – промовив лікар. Але реакція Енн приголомшила його. З силою схопивши його обома руками за комір, вона загрозливо прошепотіла:

- Про це ніхто не повинен знати!

- Енн, заспокойся, тобі не можна так нервувати, - почав віддирати її від лікаря Бун.

- Ти не розумієш! - Тепер її чіпкі пальці вчепилися в його рукав. - Пообіцяй мені, що про це ніхто не дізнається, особливо Ілай! Присягнись мені, Буне!

- Про що не дізнаються, про те, що маєте хворе серце? – сердито мовив лікар. - Потрібно серйозно зайнятися лікуванням! І кинути цю роботу!

Енн майже завила, заметавшись на лікарняному ліжку, остаточно злякавши їх обох.

 - Ви що не бачите, що робите їй тільки гірше? - обурився Бун на лікаря. – Це все нервове перенапруження, призначте їй терапію та пообіцяйте, що збережете цю лікарську таємницю! Як вона цього хоче.

- Це не робота, не робота, не робота, - стогнала, як ненормальна Енн. – Я обіцяю лікуватись під вашим наглядом, але про це ніхто не повинен знати! Це мій вибір!

- У мене просто немає слів! - Вибухнув лікар. - Ви розумієте, що це знову може проявитися і стан може різко погіршитися. Терапією це не лікується, а лише полегшується! Це ризик, великий ризик!

- Ну ось і добре. Я звикла ризикувати, - підводячись, промовила Енн, - давайте мені пігулки і я обіцяю, що регулярно прислухатимуся до свого серця.

- Ви, звичайно, маєте на це повне право, але я вас зовсім не розумію! - Невдоволено похитав головою лікар, виписуючи їй необхідний препарат та дозування.