Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Слуга вампіра нам так і не трапився, але цього разу ворота були відчинені для нас, і ми спокійно вийшли на вулицю.

Вечір вже перейшов у ніч.

Осідлавши коней, ми попрямували до дому Юрії. Дорогою я поцікавилася в Адріани, як вона збиралася жити далі, але у відповідь лише почула, що їй спершу треба поекспериментувати зі своїм тілом.

Цього ранку вона збиралася перевірити, як на неї буде впливати сонячне світло, а заодно і різні принади, що за міфами мають зашкодити вампіру. Думаю, що завдяки своєму широкому капелюху, вона не буде викликати підозр у людей. Питання лишається тільки в тому, як їй уникати магічного зору інших магів, і чи є в цьому якийсь сенс взагалі.

Майже всю дорогу її погляд був направлений на чисте нічне небо. Не знаю, що саме там знаходилося, але це справді її заворожувало. Також я сподівалася, що полювання на різних істот, влаштоване владою Євіанни, не прийде за головою Адріани. Все ж вона мені почала подобатися. 

Коли Адріана все розповіла Юрії, моя люба подруга одразу ж поглянула із запитанням на мене. Потім і я розказала про своє вміння покидати тіло, але про кров Морени вирішила все ж промовчати. Вона із захопленням нас слухала, адже настрій у неї був гарний. За її словами лікування Ігоря пройшло успішно, і тепер йому не буде загрожувати смерть від проблем із серцем. Але йому доведеться деякий час пробути в того мага, до якого вона його відвела. 

— Покажеш? — запитала Юрія із благаючи ми очима. 

— Я тебе за некроманта тоді сприйняла, — посміхнувшись сказала Адріана та випила вина, що нам принесла Юрія. 

— Я не хочу, Юріє, — відмовила я пригадавши слова Адріани про те, щоб бути людиною. — Мені не хочеться, щоб ти зовсім втратила мій образ, як людський. 

— Ну добре, — сказала Юрія із трішки похмурим обличчям. — Однаково можна буде себе зайняти дослідженням нашої вампірки. Мої умови досі в силі, Адріано, і я буду проводити деякі експерименти.

— Так, я теж, — посміхнувшись промовила Адріана, показавши свої білосніжні зуби. 

Залишки ночі ми провели за розмовами та вином. Юрія раз за разом розповідала смішні, на її думку, жарти та історії, а Адріана весь час використовувала свою магію, тепер вже не втрачаючи сил, як раніше. Спершу це були ті самі тернові криваві батоги, потім невеликий меч із багряного кристала, а в кінці вона викликала якусь кров'яну істоту, схожу на людину.

За її словами, більшість заклинань їй була недоступна раніше, але тепер вона планує освоїти всі відомі, та взятися за створення власних. А що найцікавіше, так це те, що тепер їй не доводилося себе кусати, щоб пустити кров, що вона робила для економії сил. Тепер її кров сама прориває собі шлях з рук крізь шкіру.

Магія крові виглядає жахливо, але часом заворожує увагу. 

— Я чую відгуки від Космосу в крові, але мені цікаво, що буде, якщо покликати те Щось, сюди? Воно прийде на нашу землю? — вже бувши п'яною промовила Адріана. 

— Не варто цього робити, Адріано, — сказала я їй. — Хто знає, що воно зробить з тобою та цим світом. Ти все ж частина цього світу, і тобі в ньому ще жити дуже довго. 

— Можливо, та я не в змозі відмовитися від цього бажання.

— Ну, думай сама, — здвигнула я плечима.

Теми для розмов лилися не менше ніж вино із пляшок, а тому час йшов швидко та навіть цікаво. Втім, дещо змусило мене зануритись у власні спогади.

Я покинула Адріану та Юрію тільки під ранок, коли вони пороздягалися та залізли в ліжко. Я ж від їхніх запрошень, приєднатися до сну, відмовилася, віддавши перевагу книгам у своїй кімнаті. Взявши одну з них я сіла біля вікна, щоб краще було видно текст. Сторінка за сторінкою, та написане все ніяк не захоплювало мою уяву.

— Це все більш нестерпно, — промовила я та відкинула книгу. 

Таке життя викликало відчуття, що я проживала свої дні дарма. І якщо переїхавши до свого будинку за межами Вищого Міста, я не відчую себе щасливою, то я зроблю те, що буде виходом з такої ситуації. Лише це допоможе втекти від відчуття порожнечі.