Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Дівчина перевела погляд на демона. Та виявилось, що управлятись із шприцом він зовсім не вміє…

Схоже, він побачив її погляд, бо раптом заметушився:

― Що ж таке, вени від холоду геть звузились чи що? Не можу влучити…

Бек всміхнулася, простягаючи руку:

― Давай я.

Багряний провісник, вочевидь, відчув дискомфорт, бо шприца в руки дівчині не простягнув, а продовжив марні спроби попасти у вену.

― Ще чого? ― буркнув він собі під ніс. ― Я тобі ввів, то собі що, не зможу?

― Ха-ха-ха, ― розсміялась Ребекка. ― А ти, виявляється, зовсім не любиш програвати.

Мін Чжень кинув на неї обурений погляд.

― Як думаєш, чому я став Першим демоном клану Сили?

Бек склала руки на грудях:

― Я думала, то просто за 900 років всіх достойних супротивників циклопи замордували, от і лишився один ти. І зауваж, ― підняла вона вказівний палець. ― Під достойними супротивниками я маю на увазі таких же самозакоханих помішаних на власній величі придурків, як ти, ― відчеканила дівчина, проговорюючи кожний епітет особливо чітко. ― Боюсь, твоє місто навіть так не називалось, поки ти не став Першим.

― Ще чого??? ― голосно протягнув Мін Чжень, витріщивши на неї свої великі очі. ― Ти мене що, принизити намагаєшся??? Ти хоч знаєш, із ким…

― Знаю-знаю, ― пробелькотала Бек так, наче наперед знала усі його «виправдання». ― Давай вже сюди шприц, у нас не так багато часу. Феста і Мей зараз б’ються із армією Білолицього і, якщо ми не поквапимось…

― Феста і Мей прекрасно дадуть собі раду самі, ― закінчив за неї Багряний провісник, навідріз відмовляючись віддавати шприц. ― У мене зараз є справа важливіша. Все-таки, вперше за 900 років роблю собі внутрішньовенну ін’єкцію.

― Вперше??? ― вирячила очі Бек. ― А, точно, я забула, що, коли ти був людиною, медицина у ті часи була на рівні прикласти подорожник і випити сечу…

Мін Чжень різко вирячив на неї злючий погляд.

― Та ти… ти… ти поплатишся!!! ― заволав він, налітаючи на неї.

― І що ти плануєш зробити? ― всміхнулась Бек, поки демон нависав над нею.

Вона спробувала вмоститись зручніше, але він раптово обхопив її руки і притиснув до скель так міцно, що вона уже нічого не могла вдіяти.

― Я… як виберемося звідси, я замкну тебе у в’язниці, аби ти добре подумала про свою поведінку.

І вже зібрався злізти з неї, як Бек протягнула абсолютно незвичним для себе кокетливим тоном:

― А… відразу так. А руки ти мені теж наручниками скуєш?

«Що-о-о-о? ― тут же прозвучало у голові дівчини. ― В яке русло заходить ця розмова??? Ребекко Бенсон, негайно припини!!!»

Мін Чжень повернувся до неї, аби знову нависнути в сантиметрі від її обличчя і, здаючись до біса харизматичним, злегка усміхнутись і прошепотіти:

― Тебе чекає суворий процес виховання, Кучеряшко.

Посмішка ні на мить не зійшла з лиця Бек, вона продовжувала дивитись йому просто в очі, аби прошепотіти злегка низьким голосом:

― Вже цікаво…

― Тобі має бути страшно, а не цікаво, ― зронив Багряний провісник, вводячи Бек в стан тотального заціпеніння.

Хоч ззовні вона й виглядала так, наче просто підігрує йому, та всередині неї усе просто кипіло!

«Саме так, Бек! Саме так! Тобі має бути страшно! Страшно хоча б думати про такі речі!!! Ви тільки один раз поцілувались, про що ти думаєш взагалі??? І… звідки в цій голові взагалі такі нечисті думки?! Звідки вони бляха взялися???» ― прозвучало в голові дівчини, і вона злегка знітилась.

Мін Чжень моментально помітив переміну в її настрої і одразу ж зліз із неї, знову взявши шприц в руки. Цього разу йому пощастило більше (так, мабуть, саме пощастило, бо навику внутрішньовенних ін’єкцій він не мав, а удачею володів шаленою), і демон влучив у вену, миттєво спорожняючи вміст шприца. А тоді ступив кілька кроків вниз, готуючись пірнати.

Бек зненацька відчула себе вкрай некомфортно. «Я… я вчинила щось не так? Я поспішила?»

І, знітившись ще більше, вона потерла руку об руку, спускаючись слідом.

Перед тим, як пірнути, Мін Чжень розвернувся, аби сказати серйозним тоном:

― Будь обережна.

І пірнув! Просто взяв і пірнув, наче хвилину тому між ними нічого не відбувалося!

Голова Бек була готова розірватись на частини. Ще й цей препарат! Вона була впевнена ― вона вела себе так тільки через кортикостероїди! Вона ніколи раніше не приймала гормонів і була абсолютно не в курсі їхньої дії на її організм.

Так, списувати усе на дексаметазон було чудовою ідеєю, аби не відчувати провини. Та довго це продовжуватись не могло. Вона так хотіла спитати у нього напряму… але ж ні! Як про це запитувати???

«Ти образився, бо я поспішила? Бо я почала говорити про зв’язування у тюремній камері і інші необдумані речі?!»

«Вау, прекрасно, Ребекко, оце ти загнула. Ти ж раніше ніколи б такого не сказала. Твої принципи не дозволяли вести себе так з людьми. Та що… раніше ти б ніколи не наважилась грубити комусь так, як грубила йому. А він же демон! Бісів демон! І ти просто робила це, хоча він в любу мить міг перерізати тобі горлянку!»