Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"

— Тільки докторові Грайєру.

— А ти певна?

— Що більше не хочу мати дітей?

— Що ти вагітна?

— Так.

Торн сидів нерухомо, із застиглим поглядом. Задзвонив телефон, і він машинально підійшов, зняв трубку.

— Слухаю… — Він чув чийсь голос, але не впізнавав його. — Так, це я… — І здивовано поглянув на Кетрін. — Що?.. Хто це говорить?.. Алло, алло!..

У трубці вже лунали короткі гудки. Торн немов прикипів до місця, в очах його була тривога.

— Що там? — спитала Кетрін.

— Щось про газети…

— Що саме про газети?

— Хтось подзвонив… І сказав: «Загляньте в газети»…

Він подивився на газету, яку відклав перед тим, повільно розгорнув її і аж зіщулився, побачивши фото на першій сторінці.

— Що таке? — спитала Кетрін. — Щось сталося?

Торн не міг говорити. Вона взяла в нього з рук газету й теж побачила те фото. Це був знімок священика, проштрикнутого віконною жердиною. Внизу був заголовок репортажу: «Смерть невідомого священика — чиста випадковість».

Кетрін поглянула на чоловіка й побачила, що він весь тремтить. Вона збентежено взяла його за руку. Рука була мов крижана.

— Джері…

Торн поволі підвівся.

— Ти знав його? — спитала Кетрін.

Чоловік не відповів. Вона знов поглянула на фото і, вже читаючи репортаж під ним, почула, як надворі завуркотіла й від’їхала Торнова машина. У репортажі говорилося:

«Для місіс Джеймс Екруйєн, вчительки третього класу Єпархіальної ремісничої школи, день розпочався як звичайно. Була п’ятниця, і, коли зірвався дощ, вона давала учням настанови до наступного читання вголос. Хоч краплі дощу й не залітали до класу, вчителька вирішила зачинити вікно, щоб шум не заважав дітям читати. Вона й раніше нарікала на високі старовинні вікна, бо не могла дістати жердиною до горішніх фрамуг і мусила ставати на табуретку. Не втрапивши в кільце на рамі й цього разу, вона вистромила жердину назовні, щоб підтягти фрамугу з того боку. Цілком несподівано жердина вислизнула в неї з рук, упала на вулицю й проштрикнула випадкового перехожого, що спинився під стіною школи, як видно, ховаючись від дощу. Поліція встановлює особу потерпілого з метою розшукати його родичів».

Кетрін нічого не розуміла. Вона зателефонувала до посольства й попросила, щоб Торн зв’язався з нею, тільки-но приїде. Та він, мабуть, поїхав десь-інде, бо до полудня так і не озвався. Потім Кетрін спробувала побалакати з доктором Грайєром, але він був дуже зайнятий і навіть не зміг сам підійти до телефону. І тоді вона подзвонила до лікарні, щоб домовитися відносно аборту.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Побачивши фотографію мертвого священика, Торн одразу ж поїхав до Лондона, гарячково міркуючи подумки, з якого кінця підступитися до розгадки всієї цієї історії. Кетрін таки справді була вагітна, священик казав правду. І тепер Торн уже просто не міг відмахнутися від решти сказаного ним. Він знов і знов повертався думкою до їхньої розмови в парку, намагаючись пригадати кожне слово священика, імена й місця, що їх той називав і наполегливо переконував його поїхати туди. Розуміючи, що треба заспокоїтись, він перебрав у пам’яті й події цього ранку: розмову з Кетрін, анонімний телефонний дзвінок. «Загляньте в газети», — сказав голос у трубці. Той голос був начебто знайомий, одначе Торн ніяк не міг здогадатися, хто б то міг бути. Хто взагалі знав, що він знайомий із священиком?.. А, фоторепортер! То був його голос! Габер Дженнінгс…

Приїхавши до посольства, Торн зачинився у своєму кабінеті. Потім викликав на селектор секретарку й попросив її зателефонувати Дженнінгсові. Секретарка зробила це, але почула тільки відповідь, записану на плівку: Дженнінгса не було вдома. Вона доповіла про це Торнові. Той записав репортерів номер і набрав його сам. Відповідь на плівку наговорив сам Дженнінгс. Цей же голос Торн чув уранці в трубці. Чому ж репортер не захотів назватися? Що за дивну гру він веде?..

Потім Торнові сказали, що дзвонила дружина, але він розважив, що краще буде зателефонувати їй трохи згодом. Кетрін напевне знов заведе розмову про аборт, а він ще не готовий дати їй однозначну відповідь. «Він не дасть цій дитині народитися, — пригадались йому священикові слова. — Він уб’є її ще в материній утробі».

Торн квапливо розшукав телефон Чарлза Грайєра, подзвонив і сказав, що хоче негайно з ним зустрітися.

Несподіваний дзвінок посла не здивував Грайєра. Лікар і сам бачив, що стан Кетрін чимдалі погіршується. Між тривогою і розпачем тепер майже не було межі, і молода жінка кілька разів цю грань уже переступала. Її страх невпинно наростав, і лікар побоювався, щоб вона не зважилась на самогубство.

— Ніколи не можна вгадати, куди заведе цей страх, — сказав він Торнові у своєму кабінеті. — Та мушу вас застерегти, що все йде до надзвичайно серйозного душевного струсу.

Торн, напружено випроставшись, сидів на твердому стільці, а молодий психіатр походжав по кабінету й зосереджено пахкав люлькою, не даючи їй згаснути.

— Я спостерігав таке й раніше, — провадив він. — Це схоже на рух вантажного поїзда, коли локомотив бере розгін.

— Їй погіршало? — спитав Торн, і голос його ледь тремтів.

— Я б сказав так: недуга прогресує.

— Ви можете цьому зарадити?

— Я бачуся з нею двічі на тиждень і вважаю, що їй потрібні частіші сеанси.

— Ви хочете сказати, що вона душевнохвора?

— Сформулюймо це інакше: вона живе в світі своїх фантазій. А ці фантазії досить страхітливі. І вона реагує на ті страхіття.

— Що це за фантазії? — спитав Торн.

Грайєр помовчав, міркуючи, чи варто розповідати все як є. Тоді стомлено сів на стілець і поглянув просто у вічі Торнові.

— Передусім, вона забрала в голову, що ваш хлопчик — насправді не її дитина.

Ці слова впали на Торна, наче грім з ясного неба. Він приголомшено завмер і не міг здобутися на відповідь.

— Правду кажучи, я вбачаю в цьому не так страх, як бажання. Ваша дружина підсвідомо хоче бути бездітною. Я трактую це саме так. Принаймні на емоційному рівні.

Торн і далі вражено мовчав.

— Певна річ, я й думки не припускаю, що дитина для неї нічого не важить, — провадив Грайєр. — Якраз навпаки — хлопчик чи не найдорожче, що вона має в житті. Але чомусь вона вважає, що він становить для неї якусь загрозу. Я не можу сказати, звідки походить цей страх — від материнського інстинкту, емоційної неврівноваженості чи просто від думки, що вона погана мати й не може дати собі раду з дитиною.

— Але ж вона сама хотіла дитину, — нарешті видушив із себе Торн.

— Задля вас.

— Ні…

— Підсвідомо. Вона прагнула довести,