Читати книгу - "11/22/63"

— Йо, з ним гаразд, — додав Борман. — Росстроєний, свісно.

— Авжеж, — кивнув я.

— Він збирається піддати її кремації, — губи Елен потоншали з осуду. — Сказав, що так бажала вона.

Я задумався про це:

— Ми могли б організувати щось на кшталт спеціальних зборів з настанням навчального року. Можемо ми це зробити? Люди зможуть висловитися у промовах. Може, показали б слайд-шоу? Гадаю, в людей багато є її фотографій.

— Це чудова ідея, — підхопила Елен. — Ви могли б це організувати, Джордже?

— Я радо постараюся.

— Залучіть собі в допомогу міс Дангіл. — І раніш, аніж мені в розум устигла вскочити іскра підозри, що це чергове сватання, вона додала. — Я гадаю, це якось зарадить дівчатам і хлопцям, котрі любили Мімз, якщо вони знатимуть, що меморіальні збори на її честь організували ті люди, котрих вибирала для нашої школи особисто вона сама. І Сейді це також допоможе.

Звісно, допоможе. Як новенька, вона таким чином покладе на свій репутаційний рахунок трішки доброзичливості, щоб було з чим розпочати навчальний рік.

— Гаразд. Я з нею побалакаю. Дякую вам обом. З вами все буде добре?

— Авжеж, — відповів рішуче тренер, але губи його не перестали тремтіти. Цим він мені сподобався. Вони повільно пішли до його машини, припаркованої біля бордюру. Тренер підтримував Елен під лікоть. За це він мені також сподобався.

Я причинив двері, сів на лавку в маленьких сінях і думав про Мімі, як вона сказала, що зневіриться, якщо я не візьмуся за загальношкільний спектакль. І якщо я не погоджуся працювати повноцінним викладачем, принаймні один рік. А також, якщо я не прийду на її весілля. Мімі, котра вважала, що «Ловець у житі» мусить бути в шкільній бібліотеці, і котра була не проти гарного злягання в суботній вечір. Вона була з тих педагогів, котрих діти ще довго пам’ятають після випуску, а іноді навіть повертаються, щоб відвідати їх, коли вже давно перестали бути дітьми. З тих, що іноді постають у житті проблемного учня у важливий для нього момент і творять важливі зміни.

Хто жінку чеснотну знайде? — питається у приповістці. — А ціна її більша від перлів. Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій[397].

Існує більше одеж, аніж ти одягаєш на себе, кожний вчитель про це знає, і їжа — це не лише тільки те, що ти кладеш собі до рота. Міз Мімі одягала й годувала багатьох. Включно зі мною. Я сидів там, на лавці, котру купив на блошиному ринку у Форт-Ворті, з похиленою головою, сховавши лице в долонях. Я думав про неї, і було мені дуже печально, але очі мої залишались сухими.

Я ніколи не був тим, кого називають плаксієм.

8

Сейді моментально погодилась допомогти мені готувати меморіальні збори. Ми працювали над цим два останніх тижні того спекотного серпня, їздили містом, складаючи список тих, хто виступить. Я рекрутував Майка Косло, щоб прочитав 31-й розділ з Приповістей про чеснотну жінку, а Ел Стівенс зголосився розповісти історію — якої я ніколи не чув від самої Мімі — про те, як вона придумала назву для гамбургера, що став його spécialité de la maison[398] — «Вилоріг». Також ми зібрали понад дві сотні світлин. Мені найбільше подобалась та, де Мімі з Діком огиналися в твісті на шкільних танцях. Явно було видно, що вона отримує задоволення; він же скидався на чоловіка зі значного розміру дрючком, встромленим йому в дупу. Фотографії ми сортували в шкільній бібліотеці, де на головному столі тепер стояла табличка з написом МІС ДАНГІЛ, замість МІЗ МІМІ.

Впродовж того часу ми з Сейді не цілувалися, не бралися за руки, ні разу навіть не подивилися одне одному в очі довше за побіжний погляд. Вона не розповідала про свій збанкрутілий шлюб, ані про причини переїзду з Джорджії до Техасу. Я не згадував про свій роман, не розповідав їй про своє здебільшого вигадане минуле. Ми говорили про книжки. Ми говорили про Кеннеді, чию зарубіжну політику вона вважала шовіністичною. Ми обговорювали рух за громадянські права, який тоді тільки народжувався. Я розповів їй про кладку через ручай наприкінці стежки біля автозаправки «Гамбл Ойл» у Північній Кароліні. Вона сказала, що бачила подібного роду туалетні заклади для кольорових людей у Джорджії, але вважала, що дні їхні вже добігають кінця. Вона гадала, що інтеграція шкіл неуникна, проте не раніше середини сімдесятих. Я сказав їй, що, на мою думку, завдяки зусиллям нового президента і його молодшого брата, генерального прокурора, це відбудеться раніше.

Вона фиркнула:

— Ваша повага до цього повсякчас вишкіреного ірландця значно більша за мою. Скажіть мені, він бодай хоч колись підстригається?

Ми не стали коханцями, але стали друзями. Іноді вона перечіплювалася через щось (у тому числі через власні ступні, величенькі ж бо мала), і в двох випадках я допомагав їй відновити рівновагу, але таких пам’ятних уловлювань, як було те, перше, більше не траплялося. Іноді вона заявляла, що мусить зараз же викурити сигарету, і я супроводжував її на майданчик, де курили учні, поза майстернею для занять з металообробки.

— Жаль, що скоро не зможу приходити сюди в старих джинсах, розсідатися отак на лаві, — сказала вона одного дня. До настання навчального року тоді залишалося вже менше тижня. — А в учительській така духотінь.

— Колись все це зміниться. На шкільній території палити буде заборонено. І вчителям, і учням.

Вона усміхнулася. Гарна була та усмішка, бо губи вона мала повні, розкішні. І джинси, мушу сказати, на ній сиділи гарно. В неї були довгі, довгі ноги. Не кажучи вже про порядно звабний задок.

— Суспільство без сигарет… Негритянські діти пліч-о-пліч, у цілковитій гармонії навчаються з білими дітьми… не дивно, що ви пишете роман, уява у вас дай Боже. А ще що ви бачите у вашій кришталевій кулі, Джордже? Ракети на Місяць?

— Авжеж, але це займе трохи більше часу, ніж інтеграція. Хто вам сказав, що я пишу роман?

— Міз Мімі, — відповіла вона й кинула недопалок в урну з піском, яких там стояло з півдесятка. — Сказала, що хороший. А оскільки зайшлося про міз Мімі, гадаю, нам треба повертатися до роботи. Здається, з фотографіями ми вже майже закінчили, а ви як гадаєте?

— Так.

— А ви певні, що крутити ту мелодію з «Вест-Сайдської історії»[399] під час слайд-шоу — це не провінціальщина?

Я був певен, що «Десь там» відгонить більшою провінційністю, аніж разом узяті Небраска з Айовою, проте Елен Докерті