Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Відродження Нації 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження Нації"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відродження Нації" автора Володимир Кирилович Винниченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 167
Перейти на сторінку:
козаки України, а також і решта людности дасть сердечну й могутню підтримку. Ново-сформованому нами кабінету міністрів я доручаю найближче виконання цього великого історичного завдання.

Хто й як з'єднався коло протофісовського манекена, не треба багато говорити. Кожний українець, що був тоді в Київі, пам'ятає, як руська офіцерня заходилась біля сеї "святої, патріотичної справи" порядкувати, як "самостійник і патріот" І. Кістяковський здирав останні клаптики української національности з будинку Національного Клубу, український пропор, і вішав на його місце "русскій флагъ", як руська охранка, руська офіцерня, руська чорна сотня гасала тоді по столиці "української" держави, вишукуючи українців, і набивала ними тюрми й участки.

І тепер можна спитати тих "патріотів", які ще й тепер зітхають за гетьманщиною: за чим вони жаліли й жаліють ще тепер? Кого й чого їм шкода?

І чи не чується в цих зітханнях ота стара зрада української шляхти, яка за соціальні "лакомства нещасні", за земельку, за можливість експлуатувати своїх рабів німих, за клясові прівілеї продала колись українські трудові маси й українську націю в рабство єдиної, неділимої Московії?

Чи не за цією "святою, патріотичною" справою журились і журяться ще й тепер пани Шемети, Донцови й усі ті "патріоти", що так ретельно всажували на трон реакції русько-німецького Гетьмана?

5. Удар у серце гетьманщини.

Отже момент був надзвичайно критичний для всієї справи повстання. Ще день-два й виступ був би неможливий. Гетьманська охранка, офіцерня й поліція мобілізували всі свої сили й робили арешти серед білого дня. Національний Союз висів на волоску. Кожної хвилини його могли іn соrpоre забрати й засадити в тюрму. Ждалося тільки "грамоти" Гетьмана й якої небудь зачіпки з українського боку.

І тепер уже й найпоміркованіщі елементи бачили, що ніяке повстання не може вже зробити гірше для української й демократичної справи, як воно було. Тепер уже й Ц. Комітет с-д-ої Партії майже одноголосно (проти був тільки один член, В. Садовський) постановив рішуче вступити на шлях збройної боротьби, не бачучи ніякого инчого рятунку. Навіть есефи зрозуміли, що краще загинути в боротьбі, з честю, ніж загибати отак ганебно, мерзенно, під нахабною лапою руського жандарма.

Але серед Національного Союзу вже почала помічатися розтеряність і навіть паніка. Деякі члени вже боялись виходити на улицю й ховались по конспіративних кватирах. Ще день і не можна було би зібрати кворума.

Отже тільки рішучим ударом можна було розрубати цей грізний вузол. Я скликав Н. Союз і отверто, катеґорично заявив, що проти гетьманщини орґанізовано повстання. Все вже підготовлено. Українські сили стоять на поготові. Н. Союз мусить стати на чолі цього руху. Всі партії повинні вибрати Директорію й дати їй повновласть від імени всіх політичних партій українства. Дебатів з цього приводу ніяких не може бути, - на улицях ганяють озброєні автомобілі" руської офіцерні, зараз можуть ввірватися в помешкання Н. Союзу. Треба не дебатувати, а коротко, ясно й точно постановляти.

Дебатувати, справді, не було часу, й було постановлено ухвалити всі заходи, зроблені до сього моменту в справі повстання, й послати представників од кожної партії на таємне засідання для вибору Директорії.2

На цьому засіданню був і С. Петлюра, за кільки днів перед тим випущений Гетьманом з тюрми. Я (примушений домаганнями Січових Стрільців, єдиної нашої військової опорної сили, закликати й С. Петлюру до справи повстання) запропонував йому взяти участь в акції. С. Петлюра згодився. Тоді я йому дав адресу того місця, де мали зібратися представники орґанізацій і війська для виборів Директорії й для остаточного вирішення плану й деталів нашого виступу.

13-го листопаду 1918 року в помешканню Міністерства Шляхів (Бібіковський Бульвар) одбулося те історичне таємне засідання (з участю всіх партій, навіть есефів), яке закінчило добу Гетьманщини на Україні. Одбулося воно в напруженій, грізній атмосфері міста, по якому в усіх напрямах ганяли на автомобілях озброєні відділи руських офіцерів, що розшукували те засідання. (Охранці й Урядові, розуміється, було про його відомо.) "Провалу" всього зібрання можна було чекати кожної хвилини, бо за більшостю членів Н. Союзу ходили гетьманські шпики. Через цю обставину, а також через те, що просто небезпечно вже було ходити по улицях, деякі з членів, яким забракло мужности, зовсім не прийшли. Між инчим не явився й С. Петлюра, але, як потім виявилось, зовсім з инчих причин.

Засідання підтвердило й ухвалило розроблений раніще план повстання, намітило соціальні, політичні й національні гасла, під якими мала проходити революція, й приступило до виборів Директорії.

В українському та й неукраїнському громадянстві не раз чулося здивоване запитання: через що було вибрано таку Директорію, в такому складі? Хіба не було инчих людей?

Так, їх не було під той момент виборів. Деякі не прийшли. Деякі в справі підготовки революції зовсім не брали участи, навіть осужували її. Засідання могло вибірати тільки з числа присутніх на йому або тих, які вже дали свою згоду на вибори, але чогось на засідання не явились (як, напр., С. Петлюра). Директорія мала в той же день виїхати на місце осередку повстання, в Білу Церкву, щоб керувати рухом як мілітарно, так і політично. Отже треба було вибірати з тих, що були на тому засіданню. Та й то не всіх, бо дехто й на засіданню одмовлявся від участи в Директорії.

Тут не можу без великого жалю згадати, що М. Шаповал, який вклав так багато свого хисту й енерґії в справу орґанізації повстання, який так сміливо й самовіддано йшов на всі небезпеки сеї справи й то тоді, коли більшість самого українського орґанізованого громадянства була проти сеї справи, осужувала її й навіть провокувала, що він в останній момент мусів одмовитись від дальшої участи в керовництві всею справою. Попереднє напруження нервів, ховання по конспіративних закутках, надзвичайна витрата сил, усе це підірвало на той мент здоровля його й він мусів одмовитись.

І було вибрано Директорію в такому складі: Голова Директорії В. Винниченко. Члени: С. Петлюра й Ф. Швець. Власне, Директорія, на думку того засідання, мала бути тільки з трьох чоловік. Двох же було додано тільки тимчасово. Це були: А. Макаренко й П. Андрієвський. Але це потім було забуто й Директорія виступала все в складі п'ятьох чоловік.

Того ж дня Директорія мала їхати до Білої Церкви. В місті лишався ще на один день Голова Директорії для складення й випуску відозви від імени Директорії й призначення заступників її в Київі для

1 ... 104 105 106 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження Нації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відродження Нації"