Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Кожному було б мулько, вирішив Кевін, якби йому випало дивитися, як малолітні збоченці зібралися розчленувати когось, кого сам ти колись кохав. Навіть якщо кохання вже померло. Не сказати, щоб він зовсім був позбавлений такої риси, як співчутливість, проте він іще був у тому віці, коли чужий біль, якщо й викликає якесь почуття, то, скоріш за все, збентеження. У його віці лише власний біль сприймався як справжній, тому йому було навіть соромно за Розбишаку. Втім, про всяк випадок, Кевін вирішив більше не дивитись у його бік — хтозна, що в голові у того виблядка. Весь його попередній досвід спілкування зі шкільними задираками підказував йому, що лють та біль завжди знайдуть собі вихід, і йому не кортіло опинитися в них на заваді, коли це станеться.

Тимчасом Командор дістався вже й до сечостатевої діафрагми, яку йому довелося прорізати зусиллям обох рук. Вивернувши вагінальну порожнину, він відкрив її аж до шийки матки, показуючи, де збирається сперма у верхньому її кінці. Над нутрощами увесь час висіла в’язка мутна імла. «Формалін», — одним словом пояснив Командор і, склавши паперовий рушничок кілька разів, промокнув димчасту рідину. «Саме вимочування в формальдегідному розчині врятувало Бетсі від гниття», — послався він на науковий досвід. Утім, нічого нового, навіть для Кевіна, він не відкрив. А от та каламутно-молочна рідина, яку він насправді вимокнув, була зовсім не формальдегідом, і кожен із присутніх хлопців це знав.

Подробиці цієї каламутної справи ще випливуть на світло у суді, який неминуче відбудеться. Якщо стрибнути своєю уявою на півроку вперед, можна легко побачити, як кабельні канали влаштовують цілодобову трансляцію судових слухань, де в центрі уваги він, Кевін, який дає свідчення і щодо лазерної указки, і щодо загадкової сперми у підвалі. Він не приховуватиме нічого: ні про пустельних щурів, ні про дівочий труп у глибокому підземеллі. Поруч із ним, для кращої картинки, стоятиме його подруга. Точніше, більш-менш подруга. Це вже привід для окремих дебатів. А от що буде видно й без усяких дебатів, то такий незаперечний факт, що вона вагітна.

Уже сплинув тиждень відтоді, як Кевін уперше надіслав «ті-ті-ті, та-та-та, ті-ті-тітнув» світлом у вікно, але відповіді все ще не було. Поряд із ним навколішки зостався лише Розбишака.

Йому Кевін і виклав свою пробну ідею. Пікетники коло центральної брами, як на нього, були своєрідним еквівалентом протестувальників біля тих клінік, де роблять аборти. Рокгадсоніанці намагаються зупинити тих, хто воліє потрапити сюди, так само як доброзичливці зупиняють усіх, хто планує вбивство ще ненароджених дітей. Іронія становища полягала у тому, що врятовані таким чином діти потім потрапляють до рокгадсоніанців.

«От чого я не розумію, — знизав плечима Кевін, — звідки таки ворожнеча між тими, хто виріс у лоні церкви та виховав дітей, які бажають стати на путь “гомо”, і голубими геями, що виховали дітей, котрі прагнуть взаємин з протилежною статтю і, врешті-решт, дітей. Як на мене, між ними законна нічия».

Розбишака скосив очі у напрямку брами. Протер більшу дірку в паморозі для кращого огляду й мовив: «Ніхто й ніколи не звав її Бетсі. Тільки батьки».

Розмова й далі точилася в термінах повного непорозуміння. «Ти тільки уяви, — мовив Кевін, — що для них були оті уроки сексуального виховання! Корисної інформації — нуль! — уїдливо кинув він і ще раз повторив: — Нуль!» Аби Розбишака відчув пунктуацію, яку він вклав у кінець речення, він навіть тицьнув його у плече: «Для них сексуальне виховання було чимось незбагненно дурним, на кшталт місячника історії чорношкірих[263] для білих учнів»…

«Її справжнє ім’я, — мовив Розбишака, — було Шкура[264]».

Кевін уважно слухав. Він не знав, до чого ця вся розмова. І не міг здогадатися, куди вона заведе. Він вів своє, намагаючись, аби кожне його слово лунало вагомо і було почуте. Погрожуючи пальцем темряві за вікном, яка оповивала в’їзну браму, він заявив: «Упродовж перших ста років американської історії незаконним вважалося навчати чорношкірих грамоти. Чому ж тепер є люди, які глузують з них, мовляв, ті все ще репані?!» Надихнувшись своїм красномовством, Кевін із чорних перекинувся на голубих: «Ми відмовляємо їм у праві створювати власні сім’ї і водночас докоряємо за те, що вони погрузли у гріху». За промовою Кевін, однак, не забував відбивати своє «ті-ті-ті, та-та-та, ті-ті-ті» в невідомість.

Від відчуття невідомості, що таїлася в ночі, вони надовго замовкли.

Тишу порушив Розбишака. Голос його був придушений від праведних роздумів. «А от уяви… уяви, що все, що ти знаєш про близькість… ти взнав не від рідних і не від учителів, а від незнайомих тобі людей у громадській вбиральні на автобусній станції компанії “Ґрейгаунд”[265]»?..

А Командор за кілька днів уже допався й до грудей. У темному підвалі на очах у мешканців шостого поверху він клацнув своїми ножицями, розрізаючи шви та стягуючи шкіру, як з бейсбольних м’ячів, тим самим відкриваючи на загальний огляд те, що зветься жировими відкладеннями та залозами. Позбавлені природного покриття, вони виглядали якось не так: це як у бейсболі — вщент розквасити м’ячика з кінської шкіри, пославши шкіряного за межі стадіону, і при цьому зробити потужний «хоум-ран». Попутно він показав молочні альвеоли… міоепітеліальні клітини… молочні протоки — словом, порушивши все загадкове та еротичне, що Кевін