Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Закляття відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Закляття відьмака"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закляття відьмака" автора Юрій Григорович Логвін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 117
Перейти на сторінку:
найкращий серед місцевих. Він мене, як чемна людина, питає, як татуся здоров’я і як йому торгується. Потім попрохав піти до тата й спитати, чи можна з ним поговорити віч-на-віч. Коли я прийшла й сказала, що тато його чекає за стайнею, він витяг з-за пазухи гаманця, зеленого оксамиту, гаптованого золотом. «Юдито! Візьми! І нехай він наповниться тобі золотими.» Тут я побачила в Ілляша на мізинці срібний перстеньок. Із чорним камінчиком. Наче двійник того персня, що татові віддав музика.

Вони з татом довго розмовляли, а я, незважаючи на піст, мала займатися кухнею і нюхати всякі смачні наїдки, що мені аж у голові паморочилось. Мені дуже не терпілося сказати татові про срібний перстеньок і ще — не терпілося взнати, як гаманець з-під золота Білого Лицаря знов опинився в руках у Ілляша. Адже під час трусу саме цей гаманець забрали в нього! Як і звідкіля він знову його видобув? Про що він говорив з татом і звідки дістав того навроченого гаманця, Ілляш мені не розповів. Бо непомітно щез із заїзду саме тоді, коли я поселянам подавала всякий наїдок та вино наливала в міру. Коли вони кинулись на вино та закуски, з покоїв покликав мене татусь. Він увесь аж сяяв. Він поцілував мене і сказав: «Возславимо Господа! Як Господь мене напоумив тоді сказати слова ребе Мерхаву про невинність Ілляша! Він мені сам про все розповів, як я і здогадувався. А ще просився до нас на зиму. Але я йому сказав, що і небіж Лицаря, і ключниця-блудниця, і він, усі троє оголошені воєводою банитами[1]. І ніхто не може їх переховувати. І всякий може їх схопити і видати владі. А як будуть вони противитись, то й забити. Хоч небіж Лицарів теж шляхтич. Та все одно він поза законом.»

Ілляш мене і питає: «А якщо я їх схоплю і видам владі?» Я йому кажу: «Тобі тільки тоді повірять, що ти не винен, як ти схопиш їх разом з усіма їхніми награбованими багатствами. Але навряд чи тобі пощастить: ти простолюдин — він шляхтич, а значить, воїн. Підпоїти їх ти не підпоїш. Бо до них не підступиш — вони тебе знають. Якщо нападеш із засідки і заб’єш, то де певність, що всі коштовні речі, що вони загарбали, вони носять із собою?» — «То що ж мені робити?» — «Перш за все вистежити їх, а тоді вже діяти як поведеться! Але бережись — він шляхтич і навчений воювати. Поспішай їх вистежити, бо вони прогуляють, проп’ють усі гаразди.»

Я кажу татусеві: «А срібний перстень?!» — «Доню, не переймайся, Я подивився і прочитав. Це перстень того нещасного нашого родича Самуїла Леві. Там написано: „Це олія з льоху Самуїла Бен Леві“. Я не став забирати персня в Ілляша, тим пак що це подарунок того проклятого Чорного Стрільця. А де він його взяв? Може, Чорному Стрільцеві той бадханім подарував? А може, Чорний Стрілець зняв із якогось лицаря-заброди? Туди, в місто хрестоносців Мальборк, з’їхалися з усіх християнських країн розбійники. На підмогу німцям. Може, який лицар-грабіжник із Іспанії притьопав аж до Грюнвальда, а там його смерть і наздогнала?.. Це загадка поки що. І, як Всевишній захоче нам явити розгадку, він явить!» — «А гаманець, татусю? Про гаманець ти в нього не питав?!» — «Що, ще й гаманець об’явився?! Та ще який дорогий! Ще й на венеційську роботу схожий як дві краплі води!» — «А чому, татусю, це не венеційська робота?» — «Тому, доню, що шкіряна обшивка із венеційського сап’яну зовсім не так пахне. Мій покійний татусь, а твій дідусь, служив в аптечній лавці спочатку в Кельні, а потім, після Чорної Години, сам придбав таку ж в Празі. Він мене вчив запахам. Аптекареві і кухареві без носа не вижити. Не переймайся: якщо воля Всевишнього — нам і про гаманець істина об’явиться».

Істини ні про перстеньок Самуїла Леві, ні про зелений гаманець Білого Лицаря ми так і не взнали. Небожа Білого Лицаря і його полюбовницю, дядькову ключницю, Ілляш вистежив аж через рік. Теж десь під Судний день. Навіть їх троє було. Ще один злодій з ними був. Ілляш із засідки поранив того злодюгу, потім поранив небожа. Захопив і пов’язав цю блудницю, і вона, щоб відкупитись і визволитись, назвала місце, де вони заховали скарб. Тобто все те, що вони загарбали із садиби Білого Лицаря. Ілляш покинув побитих розбійників, забрав їхніх коней, бо третій не дався, втік — та й поїхав до Града, де неподалік у гаю і було сховано скарб. Коли Ілляш у лісі виймав коштовності із потаємного місця, ключниця розв’язалась і втекла.

Як Ілляш привів коней і притяг усе добро в замок на Гору, то його схопили як убивцю шляхтича, тобто небожа Білого Лицаря, і другого грабіжника. Навіть трохи помордували. І тримали в страшнім узилищі під шпихліром. Та Ілляш був хлопець міцний — тортури витримав і себе в здирстві і головосіцтві не обмовив. Зрештою, розібрали всю його й Лицаря справу і випустили. Правда, не без втручання ребе Мерхава. Тільки тут є ще й третя загадка — в тому скарбові, що притяг Ілляш на Гору, половина зброї і коштовностей виявилась із особистим тавром Чорного Стрільця. Де було золото чи срібло, скрізь було малесеньке-премалесеньке карбування сокола в леті. Для виявлення Лицаревої зброї і речей ребе Мерхав порадив воєводі викликати родича Білого Лицаря, литовця-вояка Йонаса, і порозкладати на столах, перемішавши, речі, принесені Ілляшем. Йонаса знали як людину не дуже розумну, але чесну. І він усі назвав речі, не оглядаючи їх навіть ретельно, що належали його вбитому родичеві. Ребе Мерхав, коли вийшов Йонас, проказав дуже чемно і з великою повагою: «Таким чином, вельможний наш пане воєводо, ті речі, які приніс цей кухарчук, не всі належать родичам покійного пана Симаса. Отож їм будуть віддані лише Симасові речі. Звичайно, взявши дещо в пеню за розшук. Скільки часу шукали, скільки вояків з вартування знімали, скільки грошей витратили за розшук. Ви, вельмишановний наш пане

1 ... 104 105 106 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закляття відьмака"