Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вовкулаки не пройдуть 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"

438
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вовкулаки не пройдуть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 128
Перейти на сторінку:
все. Розумієш - до нас ходить, а з батьками знайомити не поспішає.

- Що, сирота? Чи десь далеко живуть?

- Я спитала, чи не першого ж дня. Каже - матір померла, а батько у нього по медичній частині. Але що дивно - медиків наших я всіх знаю. І в поліклініці, і в лікарні. Ну нема там ніякого Баринова - це прізвище їхнє.

- Вибачай за жарт, але й серед ветеринарів такого я теж не знаю. А це вже мого Павла компанія.

- До чого тут ветеринари?

- Бо дітки часом соромляться зізнатися, що батько волам хвости крутить… власне й волів уже немає… ну, кнурів каструє. От і кажуть: татко по медичній часті.

- Тю! - вигукнула кума. - Як свіжину наминати, так ніхто не відмовляється, а як їхній тато ту майбутню свіжину каструє, бо робота у нього така, так вони, бачите, стидаються.

В цей час грюкнули двері і до кімнати вскочила моя улюблениця Світланка. Обцілувала мене, гукнула: добрий вечір, діду! - і одразу до матері.

- Вадік не дзвонив?

- Доню, добрий вечір! У тебе в голові, крім твого Вадіка, ще щось є?

- Ой, мамо, можна подумати…

- …що я в твоєму віці не така була? Таки інша. Я у твоєму віці думала, що всі хлопці - дурні, у них лише одне на умі, а воно мені треба? І взагалі - заміж не виходитиму.

- Як ти так думала, то звідки я взялася?

- Свєтко! А ременем по…?

- Тьотю Марусю, рятуйте!

- Порятую. Але не від ременя, а від дурної голови.

Дитина закопилила губку, мовляв, і ви, тьотю, туди ж, а мій Вадік дуже хороший, він мене так любить, так любить, він стільки розказував, як ми гарно будемо разом жити, як він мене на руках носитиме… розповідь про золотого-дорогого Вадіка зайняла стільки часу, що свекор встиг подивитися новини на одному каналі і перемкнув на інший.

- Це він зараз, доню, такий хороший: ягідко моя, вишенько моя, яблучко моє. А після весілля цілком може бути: я з тебе компот зроблю!

Світланка забилася в куток, тицьнулася туди носом і чітко та категорично відрубала:

- Мій! Вадік! Не! Такий!

- А, не такий? Кажеш, мав подзвонити?

- Мав… ще вчора.

- І не подзвонив. Так… зараз розберемося, що він за золото. Ану, набирай його номер!

- Навіщо? Пізно ж, він уже спить, напевне…

- Спить? У таку пору? Нічого собі, режим дня. Та у нас у селі до перших півнів хіба що Петя Гітлер вирубається, та й то, коли зранку вип’є. Давай-давай, набирай. Лови, як то кажуть, момент істини.

Набрала. Десь на сьомому гудку у трубці почулося хрипле “альо?…”

Я набрала у груди повітря і голосно зітхнула.

- Слухаю! - прохрипіло з другого кінця дроту.

- М-м-м… - млосно протягла я.

- Та кажіть уже!

- Я люблю тебе, - проворкотіла я “на низах” і повернула трубку, щоб і мала могла чути. Але краще б вона не чула, бо більшість слів, що лунали з “того боку”, були непридатні для дівочих вух. Повторювати їх мені моє провінційне виховання не дозволяє, тому замінюю на “тра-ля-ля”.

- Ти! (тра-ля-ля, тра-ля-ля, тра-ля-ля)! Іди ти зі своєю любов’ю в (тра-ля-ля), на (тра-ля-ля), під (тра-ля-ля). Ти що - зовсім (тра-ля-ля)? Будиш людей серед ночі, ти, (тра-ля-ля)! Та я тебе (все решта, що він казав - саме нескінченне “тра-ля-ля”).

Мала сиділа на підлозі і кліпала очима.

- Оце тобі твій культурний.

- Так може то просто спросоння…

- От-от. Коли себе не контролює, не прикидається, істинна натура і пре. І потім, щось мені здається, що то не спросоння, а з гострої потреби проспатися.

- Так може всі чоловіки такі?

- От уже ні. Гадаєш, я Павла не перевіряла?

- Як?

- Коли ми вчилися, він нічним сторожем підробляв. То я подругу підговорила, щоб вона йому в каптьорку десь серед ночі подзвонила і отак от сказала.

- І що він?

- А нічого. Хмикнув, сказав: добре, люби й далі. І поклав трубку. Розумієш, я ж у той час у нього під боком дрімала, то він вирішив, що це його напарникові дзвонили.

- Ой, а раптом мій Вадік здогадається, що то я?

- Чого б це він здогадався? Ти у нас говориш - як кошенятко нявкає, а я навмисне низи брала. Головне: роби вигляд, ніби нічого не знаєш. Але й висновки теж роби.

Завдяки авторитетові районної податкової, аналіз зробили досить швидко, заспокоїли, що ніякого сказу немає, але однаково на вечірню маршрутку ми не встигали. Тому пристали на пропозицію Вікторії переночувати. А поки її чоловік досиджував якесь чергове засідання у своїй адміністрації, залишили свекра стерегти хату, взяли Світланку і пішли гуляти містом. Раптом мала засмикала мене за рукав:

- Ой, тьотю Маріє, дивіться: он мій Вадік коло своєї машини!

1 ... 104 105 106 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовкулаки не пройдуть"