Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Штани з Гондурасу 📚 - Українською

Читати книгу - "Штани з Гондурасу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Штани з Гондурасу" автора Євген Дудар. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 123
Перейти на сторінку:
підійшли.

— Що сталося? — спитав голова колгоспу.

— Те ж саме, — пояснив голова сільради. — Знову демонстративно палить труси… — І пояснив Курочці: тільки нап’ється — посеред подвір’я спалює. І співає:

«Тебя я больше не увіжу, прощай, родная, навсегда…»

Федорович зауважив:

— Бачите, Михайловичу, які таланти у нас є? Жінка його — передова доярка. Прекрасні діти. Вчаться гарно. А він… — І до нього: — Чого не на роботі?

Одповіда:

— У мене одгул.

— Який одгул? Хто вам його давав?

— Кобила. Вона сьогодні лоша привела.

— Я вас заберу від коней.

— Голова, не нада. Це впоследнє. У мене вже більше трусів нема.

Машина гуцикала далі.

— Іларіоновичу, — кинув голова колгоспу голові сільради. — Ось Михайлович хоче в нашому колгоспі організувати музичну студію.

— А що. Непогано. Тільки де дітей взяти? Якби ось з пенсіонерів… Гаврюша на гармошці грає…

— Жарти жартами, — посерйознішав Федорович. — А думка хороша. Нехай хоч двоє дітей вчаться. Хоч одному з них прищепиться любов до музики. І то добре… Прикиньте, Михайловичу, які інструменти треба та все інше.

— Завтра ж дам список. Щоб ви не передумали.

Біля свого двору Курочка зійшов. Подякував голові, що підвіз його. І тут же наткнувся на Гаврюшу:

— Чуй, Михайловичу, Клавка Мотрончина того. З чорнявеньким у зоопарку… Жінки вільховецькі бачили, коли на екскурсію їздили. Хотіли упіймати її. Дак втекла…

— То скажіть Мотроні. Чого ви мені кажете?

— Да так.

— Заходьте на подвір’я. Чого стоїте у хвіртці?

Гаврюша підійшов до колодязя:

— Колодязь уже викопав? Вода є?

— Дуже мало.

— Скрізь у колодязях вода впала. І в Килі, і в діда Затірки, і у Володьки. Щось у світі, Михайловичу, робиться не те. Все, кажуть, той космос наробив. Чув? Америку зовсім заливає.

— То, може, наша вода втекла до Америки?

— Що там, своєї нема? Вони там, брат, живуть… Там води хвата. Он пепсі-колу нам продали. Вадька привозив. Куди твоє діло… Дід Затірка тебе шукав.

— Що він хотів?

— Хто його знає. Мо’, орла хотів тобі подарувати.

— Якого орла?

— Ну, він же ріже. З дерева. Всяку звірину. І роздає. Чудак. Продав би. Володьчиниго Васька вчить різати. Дак Володька вже два орли продав дачникам. По червінцю. Дід як дізнався, перестав з Володькою говорити. Каже: «Я з твого сина хотів виховати художника, а ти робиш з нього спекулянта».

— А в діда є свої діти?

— Нема. Був син. На інженера вчився. І загинув. У горах. Ото що лазять з вірьовками… Теж чудний. Таку роботу мав… Нада йому були ті гори… Правильно я кажу? Ге?

— Неправильно. Значить, людина без цього жити не могла.

— Як це не могла? Що, йому гроші за це платили? Дак-от бач. Поліз — і нема.

— Кумейків Петро ось не ліз. І нема.

— Дак Петро на мотоциклі розбився. Гнав дуже.

— Чи ось сусідка ваша. Ганна. І на гору не дряпалася, і на мотоциклі не гнала. А також нема. Кожному своє…

— Здрастуйте, Михайлович! — гукнув з-за воріт дід Саня.

Дід Саня з двома глибокими шрамами на лиці. Хтозна від чого. І з довгим від природи носом. Завжди з’являється несподівано. Коли точиться якась дискусія. І переносить ту дискусію у зовсім інше річище. Тоді, коли течія дискусії набирає майже катастрофічного розгону, він так само несподівано зникає.

— Здрастуйте, діду!

— Сам приїхав чи з жінкою?

— А де ж у нього та жінка? — втрутився Гаврюша.

— Я тебе не питаю. Може, чоловік женився.

— Нема на кому, діду. Ніхто мене не хоче.

— Таке скажеш. Будь-яка дівка з села за тебе піде.

— Йому просту ніззя, — сказав Гаврюша. — Йому треба артистку. А це, я тобі скажу, не солодко. Візьми, к приміру, балерину. І весь час переживай, що вона впаде…

— Хто тобі вікна ставив, Михайловичу? — раптом перевів розмову дід Саня.

— Сам.

— Та йди к фенькіной матері! Сам. Може, й двері сам?

— І двері сам.

— Хіба ти вмієш?

— Ти що, — втрутився Гаврюша. — Чоловік у школах вчився. Образований. У нього даже витерпас є.

— Ти хочеш сказати, що ти також образований? Бо в тебе ватерпас?

— О, у мене витерпас вже давно. У мене, брат, витерпас що куди твоє діло. В селі такого нема. Я ще коли був бригадиром дорожньої бригади…

— Вкрав?

— Що ти дзявкаєш оце! Вкрав! Достали мені. Хлопці.

— Значить, вони вкрали.

— Не сваріться, — вмішався Курочка.

— Дак він завжди підколює, — поскаржився Гаврюша. — Хуліган старий.

— Ти звідки родом? З Хуторів? — спитав дід Саня Гаврюшу.

— Дак що? — здивувався Гаврюша.

— Так у вашому селі і цвинтаря до революції не було. Бо всі по тюрмах вмирали.

— Ти-ти… Знаєш, хто ти?..

— Заспокойтеся, Сильвестровичу. Дід жартує.

— Жартує. Я тоже не лопух. У мене тоже нерви. Я світу скіки з’їздив. Даже в Харкові був. Я теж чоловік…

— Чоловік, — передражнив дід Саня. — Курка також птиця. Та не

1 ... 104 105 106 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Штани з Гондурасу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Штани з Гондурасу"