Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 334
Перейти на сторінку:
такі окуляри треба читати і пояснювати собі їхні писання.

Я сидів в тюрмі деякий час з трьома інженерами. Один у віці 30–40 років, якого вивезли були на німецькі роботи, з яких він вернувся в часі війни. З кожного допиту він приходив побитий, опухлий, ноги як колоди, а був сильного здоров’я, бо не хотів підписати, що він шпіон. Можна було мати з ним співчуття. Він був дуже прихильний, доки було йому давати солонини, хліба чи чого іншого, але як видів, що не дістане нічого, то ставав, як останній хам, і поводився в камері, як слідчий з ним під час слідства.

Другий інженер-в’язень був далеко культурніший. Він був директором цвітників в київських городах. Він так боявся побоїв, що на початку слідства заявив: “Я вам всьо підпишу, тільки не бийте мене”. А мимо цього його били.

Третій інженер, на ім’я Мороз, директор судностроїтельного завода над Чорним морем, також радив все підписувати, бо вб’ють в тюрмі, а кожний знає, які то протоколи. Він показував свої опухлі ноги, а був він здорової будови і не мав більше як сорок кілька літ та й оставив жену і дві доньки. Оповідав, що у вільних хвилинах ходив ловити рибу, яку жена продавала, і тим доробляв до пенсії на удержання. Писав російські вірші на честь своїх дочок і жени. Почував себе українцем, але, на жаль, української мови не знав. Він мав вже досвід, як поводитися на слідствах, в тюрмах і ляґрах, щоби охоронити себе до деякої міри від всякого роду бандитів.

Загалом рідко коли можна було стрінути між слідчими і в’язнями якусь культурну людину з моральними засадами і з послідовною поведінкою. Такі особи були спосібні до найбільших чемностей і до найгірших жорстокостей. Нагляд в тюрмі був страшний, і не можна було обернутися, щоби зараз наглядач (“надзиратель”) не сказав корпусному начальникові або й начальникові тюрми.

Раз вночі, в першій годині, десь після одного слідства, слідчий привів мене до начальника слідства, який звернувся до мене грубим тоном: “Садитесь”[554]. По короткій паузі, він сказав: “Ну, мы вас уничтожать не будем”[555]. На це я відповів по-українськи: “Нема за що, та й не будете”. Він далі зачав говорити про якісь там інші справи. На всякий випадок, це незаперечний факт, що ціле слідство вони спрямовували в тому напрямі, щоби мене убити, але мимо всіх зусиль не мали претексту.

Від того слідчого-звіра мене передали кінцевому слідчому. Він був жид і найбільше з них правничо образований, бо пізніше перенесли його до міністерства КҐБ в Москві. Коли мене привели до нього, то першим його словом було: “Ну, будем кончать уже”[556]. А я у відповідь йому: “Та хіба вже час, по півтора року слідства”. Опісля він сказав, що “надо сделать деякі уточнєнія”, тобто треба деякі справи ліпше висвітлити. Тим часом прийшов опісля прокурор, і вони зачали наново переробляти всі протоколи, бо навіть після їхніх “правничих вимог” матеріял був невистарчаючий до процесу, і знову слідство тягнулося ще кілька місяців. “Заключительное обвинение” (остаточний висновок обжаловання) робив Защитін, один з найбільших звірів, що в 1961 році був начальником київського слідства і став полковником. Він завжди писав брехню.

Коли я раз прохав і домагався в слідчого, щоб дозволив дати мені передачу, бо це ж мені вже належиться після слідства, на то він мені відповів: “Якби то був хто інший, то я йому був би вже давно дозволив. А за вас треба йти до начальника, а начальник піде до міністра, а міністер буде питатися аж в Москві”. По тижні або двох я одержав таки передачу, що її привезли, здається, сестри зі Львова, і треба було то підігріти, і як мені пізніше оповідали, сестри в Київському монастирі були згідні підігріти, але митрополит Йоан[557] заборонив. Десь пізніше мали йому сказати, що я не прийняв був пропонованої мені Київської митрополії.

Сумну ролю відіграв був супроти нашої Церкви Московський патріярх Алексій, бо “зайнявся” ревно Галицькою митрополією і цілим своїм авторитетом пішов на поміч насильству КҐБ в ліквідації нашої Церкви і виписував в “Журналі Московської Патріярхії” різні брехні і очернення на нашу Церкву, що він мусів змилосердитися і зайнятися покинутою пастирями паствою, бо всі єпископи повтікали

1 ... 104 105 106 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"