Читати книгу - "Спомини"

в “Журналі Московської Патріярхії”, а у вигляді листівки, яка була видана накладом 10000 примірників і поширювалася серед вірних УГКЦ. ">[558] саме тоді, коли вони, арештовані, гинули в київських тюрмах. <Бо єпископ Хомишин, перевезений з тюрми до якогось інфірмаря чи шпиталя на Лукіянівці, помер[559], а пізніше в ляґрі, в який перемінили віллю Печерського монастиря біля Києва, помер єпископ Коциловський[560]>[561]. Ще трохи совісти мав архиєпископ Макарій Оксіюк[562], якого патріярх Алексій вислав до Львова, бо він не хотів їхати, кажучи: “Як же я там поїду, коли митрополита і духовенство арештували, а КҐБ буде вводити мене в уряд?” Так мала оповідати його рідна сестра.

Мене ізолювали дуже строго і не саджали до моєї камери нікого з українців, а лише чужинців або неприхильних і ворожих, або таких, від яких сподівалися, що їм всьо донесуть, що я говорив. Надзирателі були дуже погані. Здається, що між ними було багато таких, які розстрілювали засуджених, тобто так звані “исполнители”[563]. Я прохав про простирала або іншу одежу, і простирала прислали, але директор тюрми заборонив мені доручити, бо слідство заборонило.

Десь вже по році привели до моєї камери отця-ректора Авксентія Бойчука. З його нераз наївних оповідань я довідався, що єпископ Хомишин і він зазначували на слідстві свою епархіяльну відрубність від митрополії. Для слідчих це було дуже дивне, а для мене настільки корисне, що на самих початках слідства мене обвиняли про вороже наставлення до радянської влади за статті в журналі “Добрий Пастир” і в часописі “Нова Зоря”, які видавав Станиславівський ординаріят. Пізніше то якось втихло. Оповідав мені отець Бойчук, що разом з єпископом Хомишиним був ув’язнений і єпископ-помічник Лятишевський і ще хтось там з отців. Я ділився з ним, чим мав, не зважаючи на все його попереднє вороже наставлення до Митрополита й до Богословської академії. Його тримали тиждень або дві неділі зі мною в одній камері. Знав я його тісне наставлення і дуже несерйозний погляд на наші церковні і народні справи. Я чув про нього, що він добрий механік. Його мала судити так звана “трійка” — трьох слідчих суддів, позаочі, на основі акту видано засуд “короткою дорогою”. Він ніколи нічого не написав, але мав великі претенсії. Розказував мені також, що лікар сконстантував ще перед арештом в єпископа Хомишина сильне здоров’я, передусім серце і жолудок, а тим часом він в тюрмі помер при кінці 1945 року. В Станиславівській тюрмі мав добре держатися отець Йосиф Гірняк