Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

брехали собаки, вили вовки, рикали леви, ржали коні, ревіли слони, сичали гадюки, репетували осли, дзвеніли цикади, аврукали горлиці; коротше, це йому дошкуляло дужче, ніж гамір Фонтенейського чи Ніортського ярмарку, бо тіло його мліло голодом, і шлунок, жертий їстовцем, вив, ув очах темніло, синьожили помпували з м'ясистих членів субстанцію, отож неприкаяний дух, занедбавши свого годованця і природного пана, себто тіло, опинявся десь унизу; так птах хоче злетіти з рукавиці, а повід його тягне у діл.

Можна ще покластися на авторитет Гомера, батька всіх наук; так ось, греки перестали оплакувати Патрокла, щирого друга Ахіллового, тільки-но зголодніли і шлунки відмовилися постачати їх слізьми, бо тілу, охлялому від постування, не було чим плакати і сльозитися.

Міра завжди похвальна, тож міру й знайте. На вечерю не їжте бобів, зайчатини чи іншого м'ясива, молюсків (так званих поліпів), капусти та іншої їжі, здатної збуджувати і каламутити ваші токи животні. Як дзеркало не може відбити вміщених напроти нього речей, коли скло помутніло від подиху чи туману, так само дух безсилий бачити віщий сон, як тіло збурюють і дошкуляють випари і запахи від щойно спожитих страв, бо тіло і дух нерозривно злиті між собою.

З'їжте добрих груш, крустеменів і бергамотів, яблуко капандю, турських слив, вишень з мого саду. І не бійтесь, що сни через це будуть у вас темні, облудні чи непевні, якими у перипатетиків були осінні сни, оскільки восени люди споживають плодів більше, ніж іншого сезону. В цьому нас несамохіть переконують давні пророки і поети, кажучи, що порожні й облудні сни облітають і ховаються під купами опалого листя, бо падолист буває восени. Справді, цей природний хміль, що шумує у первоплоді і через пару свого шумування легко передається животним частинам (так виникає сусло), уже давно видихнувся й розчинився. Тож випийте гожої водиці з моєї криниці.

— Ваші умови (сказав Панурґ) для мене труднуваті. Але я на них пристаю: варта шкурка за вчинку, тільки нехай подадуть мені сніданок раненько, одразу по моєму сновидству. Опроче, я себе сповіряю обом Гомеровим брамам, Морфею, Ікелу, Фантасу і Фобетору. Як вони мені підсоблять, я їм поставлю веселий вівтар з тонкого пуху. Аби я втрапив до лаконського храму Іно, між Етилом і Таламом, богиня розв'язала б моє спантеличення, наславши на мене сон, сповнений гарних і радісних видінь.

Відтак він спитав у Пантагрюеля:

— Чи не покласти мені під подушку лаврових галузок?

— Не варто (заперечив Пантагрюель). Це звичайнісінький забобон, а все, що писали Серапіон Аскалонський, Антифон, Філохор, Артемон і Фульгенцій Планціад, — містифікація. Те саме можна сказати і про ліве плече крокодила та хамелеона, не ображаючи старого Демокріта; і про бактрійський камінь, названий евметридом, і про Амонів ріг: так називають етіопи золотистого кольору самоцвіт у вигляді баранячого рогу, схожого на ріг Юпітера-Амона; за їхніми твердженнями, сни тих, хто його носить, так само правдиві і непохибні, як оракули.

А ось що пишуть Гомер і Вергілій про дві брами сну, на які ви сповіряєтеся. Одна брама з слонівки; крізь неї проходять сни безладні, облудні й оманні, бо через слонівку, хоч вона й тонка, годі щось розгледіти, щільний і непроникний матеріял перепиняє зорові токи і заслоняє живі образи. Друга брама з рогу. Крізь неї переходять сни надійні, правдиві і непохибні, бо крізь ріг, завдяки його прозорому й легкому матеріялу, всі образи постають ясні й чіткі.

— Ви хочете сказати (озвався брат Жан), що сни рогатих рогоносців, в які пошиється, через Бога і через жінку, Панурґ, завжди правдиві і непохибні.

Розділ XIV
Панурґів сон і його тлумачення

Вранці, десь о сьомій, явився Панурґ до Пантагрюеля; там уже були, серед інших, Епістемон, брат Жан Зубарь, Понократ, Ендемон, Карпалим; на появу Панурґа Пантагрюель сказав їм:

— От сновидець той і йде.

— Ці слова (сказав Епістемон) колись вийшли не дешево, бо відпокутували за них сини Якова.

Тут обізветься Панурґ:

— Я оце як той сновидець Ґійо. Щось мені таке снилося, але я не утнув ні цяти. Приверзлося мені, ніби я мав жінку, молоду, гожу, гарну, як намальовану, і ніби вона грається і жирує зі мною, як з дитятком. А я радію, радісінький, як ніколи. Що вже вона мене і пестила, і лоскотала, і лапала, і цілувала, і обіймала, і тулила, для розваги, до мого чола пару гарненьких ріжок. А я, на сміх, почав умовляти її притулити ріжки мені під очі, аби ліпше бачити, куди її буцати, бо Мом, той вважав би це місце невдале і вимагав би їх переставити, як колись бичачі роги. Проте верхоумка, попри всі мої умовляння, знай тулила їх усе вище й вище. При цьому — ото дивина! — я не відчував ніякого болю.

Трохи згодом, не знаю вже як, мені примарилося, ніби я перекинувся бубоном, а вона совою. Аж це сон мій урвався, і я нараз прокинувся, невдоволений, розгублений і сердитий. От вам добра таріль снів, призволяйтеся досхочу і розповідайте, що тут і до чого. Ходімо, Карпалиме, снідати!

— Ну, це ось до чого (сказав Пантагрюель), як тільки я щось тямлю у сонникові. Ваша жінка не наставить вам явних і справжніх рогів, як їх носять сатири, але скакатиме у гречку і зчинятиме перелюбки з іншими. І ви пошиєтесь у рогоносці. Про це Артемідор говорить, як і я, просто з моста.

Так само не перекинетесь ви й бубоном, але жінка битиме вас, як б'ють у весільний бубон. Не перекинеться совою і вона, а просто візьме і вас оббере, як воно у сов ведеться. Як бачите, сни підтверджують ворожбу за Верґілієм: бути вам рогатим, бути вам битим і бути вам обібраним.

Аж це ускочив у слово брат Жан.

— Далебі! — гукнув він. — Бути тобі, соколику, рогатим, присягаюсь, гарні ріжки тебе прикрасять. Го-го-го, метре Рогалю, хай Бог тебе милує! Скажи нам