Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

Жандарми перенесли вмираючого на стілець, поставлений проти вікна в кабінеті пана Камюзо, що сидів у кріслі за своїм писемним столом. Кокар, з пером у руці, сидів біля столика за кілька кроків від слідчого.

Розміщення кабінету судового слідчого річ неабияка, і якщо в даному разі воно було вибране не навмисно, то треба визнати, що випадок поставився до правосуддя по-братерськи. Судовики, так само як і художники, потребують рівного і чистого світла з північного боку, бо обличчя їх злочинців — картина, що потребує вивчення при незмінних умовах. Отже, майже всі слідчі ставлять свій стіл так, як у пана Камюзо, тобто суддя повертається спиною до світла, і тоді обличчя допитуваного буде освітлене. Кожен із судових слідчих після піврічної практики набуває під час допиту неуважного й байдужого виразу, якщо тільки він не носить окулярів.

Саме завдяки раптовій зміні обличчя, поміченій таким способом і викликаній зненацька поставленим запитанням, злочин, заподіяний Кастенем, було викрито в ту хвилину, коли, після довгого обговорення з генеральним прокурором, слідчий уже збирався повернути злочинця суспільству через брак доказів. Ця дрібниця може довести навіть найнетямущішим, яка жвава, цікава, драматична і грізна боротьба судового слідства, боротьба без свідків, але завжди протокольована. Бог знає, що залишається на папері від тієї криго-палючої сцени, коли очі, вимова, здригання обличчя, найменше почервоніння, викликане почуттям — все ставало згубним, як між дикунами, коли вони вистежують один одного, щоб виявити й убити. Отже, протокол — це не що інше, як попіл на пожарищі.

— Яке ваше справжнє ім’я? — спитав Камюзо Жака Коллена.

— Дон Карлос Еррера, канонік королівського капітулу в Толедо, секретний посланець його величності Фердинанда VII.

Треба тут зазначити, що Жак Коллен говорив французькою мовою як іспанська корова, перекручуючи мову так, що відповіді його були майже незрозумілі, і його просили повторювати. Наше оповідання вже досить рябіє германізмами пана де Нюсінжена, щоб уводити сюди ще інші підкреслені речення, важкі для читання; вони б зашкодили швидкості розв’язки.

— Чи маєте ви документи, що засвідчують звання, про яке ви кажете? — спитав слідчий.

— Так, пане, я маю паспорт, лист його королівської величності, що дозволяє мою місію. Зрештою, ви можете негайно послати в іспанське посольство з запискою — я напишу при вас два слова, і мого звільнення вимагатимуть. Далі, якщо ви потребуєте інших доказів, я напишу його високопреосвященству великому духівникові короля Франції, і він негайно надішле сюди свого особистого секретаря.

— Чи ви стверджуєте й досі, що вмираєте? — сказав Камюзо. — Якби ви справді відчували ті страждання, на які скаржитесь з моменту вашого арешту, то ви мусили б уже вмерти, — додав слідчий з іронією.

— Ви закидаєте невинному його мужність і силу його темпераменту, — лагідно відповів підслідний.

— Подзвоніть, Кокар! Скажіть, щоб прийшов лікар Консьєржері і санітар. Ми змушені будемо зняти ваш сюртук і перевірити тавро на вашому плечі... — відповів Камюзо.

— Пане, я у ваших руках.

Підслідний спитав, чи не буде пан слідчий ласкавий пояснити йому, що це за тавро і чому його будуть шукати на плечі? Слідчий чекав цього запитання.

— Вас підозрюють у тому, що ви — Жак Коллен, каторжник-утікач, зухвалість якого не відступає ні перед чим, навіть перед блюзнірством... — швидко промовив слідчий, пильно дивлячись в очі підслідного.

Жак Коллен не здригнувся, не почервонів; вів залишився спокійним, і подивився на Камюзо з наївно-цікавим виразом.

— Я — каторжник, пане?.. Хай орден, до якого я належу і Бог дарують вам цю помилку. Скажіть мені, що я маю зробити, щоб перешкодити вам і далі так тяжко ображати людське право, церкву і короля, мого монарха.

Слідчий пояснив, не відповідаючи на останні слова підслідного, що коли він пережив таврування, яке накладалося, згідно з законом, на всіх засуджених до каторжних робіт, то при ударі по плечі букви відразу знову з’являються.

— Ах, пане, — сказав Жак Коллен, — це було б справжнє нещастя, якби моя відданість справі короля стала для мене фатальною.

— Поясніть! — сказав слідчий, — для цього ви й перебуваєте тут.

— Так ось, пане, напевне, в мене на спині багато шрамів, бо мене розстрілювали в спину, як зрадника батьківщини, хоч я був вірний своєму королю, розстрілювали конституціоналісти, що залишили мене на місці, як мертвого.

— Вас розстрілювали, а ви живі!.. — сказав Камюзо.

— Я змовився з солдатами, яким благочестиві люди передали грошей, і вони поставили мене на такій відстані, що кулі долітали до мене, майже позбавлені сили; солдати цілились у спину. Це факт, який може бути засвідчений його ясновельможністю паном послом...

“Ця бісова людина на все знайде відповідь! А втім, це краще”, — думав Камюзо, який поводився суворо тільки тому, що бажав задовольнити вимоги правосуддя і поліції. — Як це людина вашого звання могла опинитись, — сказав слідчий, звертаючись до каторжника, — у коханки пана барона де Нюсінжена, і — в якої коханки, в колишньої проститутки!..

— Ось чому мене знайшли в домі куртизанки, пане, — відповів Жак Коллен. — Але перш ніж пояснити вам причину, яка привела мене туди, я мушу звернути вашу увагу на те, що в момент, коли я ступив на сходи, мене охопив раптовий приступ моєї хвороби. Отже, я не міг вчасно поговорити з цією дівчиною. Я знав про намір мадемуазель Естер заподіяти собі смерть, і оскільки йшлося про інтереси молодого Люсьєна де Рюбампре, а до нього я маю особливу прихильність, причини якої священні, то я хотів відвернути нещасне створіння від путі, на яку її привів відчай: я хотів сказати їй, що Люсьєн зазнав поразки в останній спробі у мадемуазель Клотильди, і, повідомляючи її про спадщину в сім мільйонів, я сподівався повернути їй мужність жити. Я певен, пане слідчий, що став жертвою довірених мені таємниць. З того, як я раптом захворів, я думаю, що того ж ранку мене отруїли, але мій дужий організм врятував мене. Я знаю, що мене вже давно переслідує один агент політичної поліції, який намагається вплутати мене в яку-небудь погану справу... Якби