Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Розважається… Лора дивилась на нього і відчувала, як від серця розливалось тепло... він такий різний…такий особливий… І розуміння того, що вона його кохає, штовхнуло Ларису підсунутися ближче до водійського сидіння і поцілувати куточок його губ. Степан повернув голову і вперся своїм чолом в її.

— Вибач. Щось я розговорився.

— Дякую...— прошепотіла Лора.

— За що?

— За довіру…

Після Тоні Лариса пішла додому. Машини перед двором Хризонівни вже не було. Степан казав, що поїде до Комара і заїде до неї завтра вранці. Сьогодні не обіцяв, бо не знав, коли точно звільниться. Тому вона пройшла повз подвір’я, котре останнім часом стало таким важливим для неї, й пішла додому.

На підході до двору почула крики в хаті — кричала мама. Серце завмерло — щось трапилося. Забігши у дім Лариса зупинилася вражена побаченим. За столом сиділа мама, заламуючи руки і ридаючи. За її спиною стояла розгублена Тетяна, а з іншого краю столу сидів батько…

— Привіт, тату… — тихо вимовила Лора, і Володимир повернув до старшої доньки голову. Він був вражений тим, якою красунею вона стала. Уважно оглянув її згори вниз.

— Ну привіт… — протягнув він затримавши очі на її грудях.

— Вона твоя донька, кОбель ти старий! — вигукнула матір, помітивши його погляд.

— Людко, я знаю, хто вона мені, заспокойся, — зі злом буркнув він їй у відповідь. — А також я знаю, якою хвойдою вона тут з тобою виросла!

Почуте подіяло на Ларису як крижаний душ. Вона здригнулась і поглянула на Тетяну. Сестра розгублено знизала плечами і похитала головою, мовляв — "нічого не знаю".