Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Вихор почуттів, Ксенія Стрілець 📚 - Українською

Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

405
0
01.09.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вихор почуттів" автора Ксенія Стрілець. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106
Перейти на сторінку:
Розділ 45

Аліна

Переступаю поріг, тепер вже свого дому, але зупиняюсь і відходжу в бік, бо повз мене проходять двоє задоволених чоловіків з немовлятами на руках. Один з них щасливий батько, а другий найкращий дядечко у світі. Ми з Дашею лише переглядаємось і рушаємо слідом, зачинивши за собою двері. Чоловіки заходять в дитячу кімнату, а я оглядаюсь навкруги, наче вперше тут. Я вже була в цій квартирі перед від'їздом Слави, але зараз все по іншому. Зараз це і мій дім теж, тому і відчуття зовсім інші.

В кімнаті стоять ліжечка та комод з пеленатором, що ми купували раніше, а біля дверей вже зібраний візочок. Половину кімнати займає двоспальне ліжко, якого раніше тут не було. Та найбільше мене дивує кількість повітряних кульок в цій кімнаті, бо вони займають всю площу стелі й на додачу в повітрі бовтаються фольговані кульки у вигляді немовлят. Виглядає це чудово, але я вже думаю, як буду їх діставати звідти, бо коли вони почнуть лопатись буде вже не так радісно.

Даша стоїть поруч, і склавши руки на грудях, з цікавістю спостерігає за чоловіками, що на колінах стоять біля ліжка, на якому лежать малюки. Я теж не можу відвести погляд від цієї картини і лише посміхаюсь, коли вони починають обережно знімати з хлопців теплі комбінезони, наче всередині вибухівка.

- Макс схожий на мене, - каже сміючись Андрій.

- Розмріявся, - так само жартома каже Слава. - Це мої сини, тому і схожі вони на мене.

- А я їх єдиний дядько, - не здається Андрій, хоча аргумент так собі.

- Може скажемо їм, що вони близнюки? - запитує у мене Даша.

- Не варто. Не будемо їх травмувати, - відповідаю подрузі й вона прискає від сміху. - Пішли краще пити чай.

- Тоді вже краще шампанське.

- Твоя ідея мені подобається більше, - розвертаюсь й підштовхую її у напрямку кухні.

 

Відкриваю очі й намагаюсь зрозуміти де саме знаходжусь. Змахую з себе залишки сну і повільно сідаю в ліжку. Діти. Де хлопці? Я лише на мить прикрила очі поки вони спали, а зараз їх немає в ліжечках. Миттю підводжусь з ліжка, але в голові трохи паморочиться від різких рухів. Помічаю те чого не бачила, коли лягала спати і тепер у мене два питання “Де мої діти?” і “Звідки це взялося на моїй руці?”. 

Повільно виходжу в коридор і йду до вітальні звідки лунає голос Слави. Він тримає на руках сина, годує його з пляшечки й судячи з серйозного тону розповідає щось важливе, поки інший нащадок Романенко агукає у гойдалці.

- Привіт, - вітаюсь з коханим. - Звідки взялись ці гойдалки? 

- Ваші списки покупок виявились недосконалими, - радісно відповідає, й зиркає в бік стопки, ще закритих, коробок. На торці однієї з них бачу намальовану камеру, але що в інших, уявлення не маю.

- Коли я засинала, цього не було, - піднімаю догори руку демонструючи Славі неймовірної краси обручку з червоним каменем.

- Тобі не подобається? 

- Звісно, подобається! - трошки підвищую голос. - Просто хочу знати, що вона означає.

- Вона означає, що за місяць ми одружуємось, - каже серйозно, але приховати посмішку не встигає.

- Ось так просто ?

- Ти вважаєш нашу історію простою?

- Звісно що ні, але я думала, що ми поживемо разом деякий час, а потім вже одружимось, якщо ти не передумаєш.

- Тобто ти не збираєшся виходити за мене? 

- Звісно що збираюсь! Не перебивай мене, я і так розгублена.

- Спочатку я хотів зробити все за класикою, романтична вечеря, пропозиція руки і серця, обручка з діамантом, але коли побачив цей рубін, відразу зрозумів, що ця обручка призначена саме для тебе, а ти призначена саме мені, тому вирішив не зволікати, бо лише  з тобою я хочу засинати і прокидатись кожного дня, і лише твою щасливу посмішку  я волію бачити все життя, і тільки…, - я не чекаю поки він договорить і припадаю до його губ у поцілунку, на стільки міцному, на скільки цьому дозволяє Дениска, що все ще лежить у нього на руках.

- Звісно, що я згодна одружитись з тобою. Вона чудова, дякую, - піднімаю руку і роздивляюсь камінь, що наче полум'ям мерехтить від освітлення, а потім прикладаю її до волосся, насолоджуючись цим поєднанням кольорів. - І взагалі, значення діамантів перебільшують. Звичайне прозоре скло, наче з пляшки якоїсь. 

- І що мені тепер із цим робити? - він ставить переді мною на стіл маленьку оксамитову коробочку кольору його очей. - І з цим, - поруч ставить ще одну.

- Що це?

- Це подарунок, - відповідає і пальцем пудштовхує їх до мене. - За синів. 

Повільно тягнусь до першої коробочки й відкриваю її, щоб побачити всередині сережки з білими камінчиками.

- Вибач, але це діаманти, - каже посміхаючись. - І там теж, - киває у бік іншої коробочки.

Відкриваю другу, в якій лежить ніжний ланцюжок з підвіскою у формі крапельки.

- Вони дуже гарні, наче набір тільки каблучки і не вистачає, - ляпаю не подумавши і швидко затуляю рот рукою. - Вибач, - кажу слідом, але Слава вже починає реготати.

- Залишимо його на наступний раз, коли ти народиш мені донечку.

- Е нііі, мені і без неї буде дуже комфортно. Вдруге ти мене на це не звабиш, - цілую коханого і забираю з його рук сина. - Краще звари своїй майбутній дружині каву.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 105 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"