Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

І за правду.

Куди гірше було б, якби подруга просто пішла у відмову, виставивши мене ідіоткою. А на таке зізнання зважиться не кожна. Правильно, мало хто візьме на себе відповідальність за чужу сім'ю.

Значить, десь після першого курсу?

Що ж тоді тебе не влаштовувало, коханий?

Занадто довго була в батька? Зайнята підготовкою до навчання?

Ця правда слугує оглушливим ляпасом, достатньо сильним, щоб мізки стали на місце. Останнім часом я все намагалася бути розуміючою, знайти шлях до прощення...

А ці мости Діма сам спалив давним-давно.

Я навіть не стираю сльози, що течуть по щоках. Господи, як мені погано. Від цієї підлості, моторошності. Адже Діма намагався зрадити мені з цією Ірою, а після - кружляв навколо, хотів усе повернути.

Хоча це не перша його "помилка".

Друга?

Десята?

Господи...

Із шумом втягую повітря, заглушаючи свої ридання. Швидко набираю повідомлення для Діми, не стримуюся у висловлюваннях. А після стираю під чисту, відправляючи кілька коротких і стриманих смс.

"Як Рус? Не проситься додому? Я тоді піду на каву з подругою".

"З Машею".

"Ми сьогодні добре поговорили".

Десь у грудях б'ється дурна надія, тріпоче крилами. Адже це може бути чергова брехня, так? Якось Іра дізналася, підмовила... Тільки не могла вона передбачити.

Я випадково згадала про цей салон.

Випадково захотіла підстригтися саме в Маші, помінявши звичного майстра.

Здається, правда мені світить тільки в момент, коли я чиню несподіваним чином. 

На екрані з'являються три крапки, Діма щось довго друкує. Уже готує виправдання? Чи вони йому й не потрібні? Що відбувається в його голові, де стовідсоткова правда?

Блимає нове повідомлення від чоловіка.

"Насправді, я б завіз Руса. Він прокинувся і хоче до тебе. Може, перенесете зустріч?".

Брехун.

Який же ти негідник, Нємцов.

"Так? - пишу. - Шкода. Ми знайшли спільні теми. Один колишній на двох. Уявляєш?".

І тиша. Тотальна. Ніби Діма намагається знайти виправдання. Або впав у ступор, як минулого разу. Як завжди, коли в нього все йде не за планом, виповзає правда назовні.

Я блокую телефон, не бажаючи читати нові повідомлення. Підвожуся, відчиняю навстіж вікно, впускаючи холодне повітря в кімнату. Часто дихаю, з подивом розумію, що почуваюся краще.

Немає більше жодних метань, сумнівів.

Немає жодних приводів розриватися між різними бажаннями.

Напевно, Олена мала рацію з теорією про моє ім'я. Є щось у мені двоїсте, раз я так металася і не могла знайти правильний вихід, бути повністю впевненою у своїх рішеннях.

А тепер...

Все так просто.

Зрозуміло.

Ребром долоні витираю обличчя від сліз, натягую фальшиву посмішку. У мене з'явився чіткий план, більше нічого жаліти себе. Просто діяти, плювати на все.

Телефон вібрує від дзвінка Діми, але я не беру. Якби щось справді сталося з Русланом, то мені б уже дзвонила свекруха. А це... Ні, не хочу знову приміряти роль ошуканої дружини. 

Я ігнорую все написане, відправляю Дімі дохідливе повідомлення, що між нами все скінчено. З цієї секунди я повністю вільна. Не тільки на словах і спробах зробити все правильно.

Дійсно такою себе відчуваю.

Усе рветься так боляче, сильно.

Ніби ниточки, що зв'язують нас із Дімою, виривають із м'ясом.

Але це нічого, це я переживу.

На досвіді вже. 

Я вмиваюся холодною водою, намагаючись змити з себе відчуття нової зради. А після тягнуся за тушшю, підводжу вії, щоб очі не здавалися такими червоними. Стягую промоклу сукню, натягую іншу.

Вовняну, бежеву. Незвично коротка, з круглим вирізом на грудях.

Мені хочеться бути красивою зараз. Для себе. Відчути, повірити, що це не в мені проблема. Не я така "жахлива", що мені зраджують, а просто по дурості не того хлопця вибрала. 

Не витримую новий дзвінок, вирішую чітко сказати все чоловікові.

- Тась, я під'їхав, - Діма приголомшує мене. - Уже на порозі твоєї квартири.

- Ти привіз Руса? Щось із ним сталося? - жахаюся тому, наскільки порожньо і глухо звучить мій голос. - Не намагайся маніпулювати мною через сина, Дімо.

- Я не... Я закинув Руса до батьків, вирішив, що нам варто поговорити наодинці.

- Про що? - тихо підбираюся до дверей, заглядаю у вічко. Діми там немає. Видихаю. - Знову розповідатимеш про втому і нерозуміння?

- Тась, я не шарю, що ти там собі напридумувала. Хіба мало що Машка сказала. Ти ж бачиш, зараз лізуть з усіх боків, намагаються нас посварити. Тась, ну навіщо мені зраджувати з нею, ми ж тільки починали наші стосунки. Року ще не було, а я б пішов на сторону?