Читати книгу - "Смерть у кредит"

Насамперед треба було, не гаючи жодної секунди протистояти небезпеці «серійного виробництва», яке вже зароджувалося. Де Перейр, незважаючи на його культ прогресу, завжди відчував огиду до стандартної продукції… Він з самого початку оголосив себе її непримиренним ворогом… У ній він вбачав причини неминучого здрібніння людської особистости та смерти ремесла…

Під час цієї битви за саморобний автомобіль Куртіаль був уже майже знаменитий у середовищі новаторів завдяки своїм оригінальним та вкрай сміливим дослідженням «багатоцільового шале», гнучкого, розтяжного житла, придатного для будь-яких родин! і будь-якого клімату!.. «Будинок для себе», повністю розбірний, надувний (звичайно ж, транспортабельний), який, за бажанням, можна миттєво зменшити на одну або дві кімнати залежно від потреб, дітей, гостей, відпусток, залежно від будь-яких бажань та смаків кожного… «Старий будинок — це той, що більше не змінюється!.. Купуйте новий! Зробіть його гнучким! Не будуйте! Збирайте! Будівництво — це смерть! Будують лише могили! Купуйте живий будинок! «Багатоцільове шале» змінюється разом з життям!..»

Такими були тон і манера викладу в маніфесті, написаного цілком ним самим напередодні виставки «Архітектура майбутнього» в липні 1898 року в Ґалереї Машин. Його опус про конструкцію будинку блискавично викликав надзвичайне хвилювання серед майбутніх пенсіонерів, батьків родин із мізерними статками, молодят без даху над головою та колоніальних чиновників. Його замордували проханнями з усіх кінців Франції, з-за кордону та з домініонів… Саме його шале, поставлене сторч, з рухомим дахом, 2492 цвяхами, 3 дверима, 24 прольотами, 5 вікнами, 42 шарнірами, дерев'яними або тканинними перегородками, залежно від пори року, зайняло перше місце в розряді «поза класифікацією»… неперевершене… Шале можна було спорудити потрібних розмірів за допомогою двох людей на будь-якій ділянці за 17 хвилин і чотири секунди!.. Швидкість зношування не мала особливого значення… вік будівлі був майже необмеженим!.. Тільки надмірна опірність могла призвести до руйнівних наслідків! Тож потрібно було, щоб будинок грав, ворушився, як справжній організм! гойдався! навіть угинався під поривами вітру! урагану, бурі, під натиском грози! Щойно він починав чинити опір — о, безмежна дурість! — природним наслідком було руйнування!.. Чого ще можна було очікувати від конструкції? масивної? гальванічної? зцементованої? Щоб вона протистояла стихіям? Та ніколи! Вона неминуче рано чи пізно буде повністю зметена й знищена… Щоб у цьому переконатися, достатньо пройтись одним із наших чудових та родючих сіл! Чи не всипана наша чудова земля з півночі до півдня сумними руїнами! Колись величні будівлі! Горді замки! окраса наших нив, що з вами сталося? Лише порох!»

«Але «багатоцільове шале» — пружне! воно пристосовується, розтягується і стискається у разі необхідности, за законом живих сил природи!..» «Воно дуже гнучке, але не руйнується».

Того дня, коли пройшла презентація його стенду, після проїзду президента Фелікса Фора, численних промов та компліментів, юрба змела всі перегородки й охорону! Збожеволівши, вона увірвалася в стіни «шале», і диво тієї ж секунди було розірване, роздерте на шматки, повністю проковтнуте! Товчія була такою всеохопною, такою ненаситною, що матерія в ній буквально розчинилася!.. Унікальний екземпляр навіть не був зруйнований, у звичайному розумінні цього слова, він був просто всмоктаний, поглинутий, зжертий на місці… До вечора закриття від нього не залишилося й сліду: ні крихти, ні цвяха, ні нитки… Дивовижна споруда розсмокталося, як псевдофурункул! Куртіаль, коли розповідав про це й через п'ятнадцять років, не міг не засмутитися…

«Я міг би цим серйозно зайнятися… Гадаю, що це була та галузь, в якій, скажу без зайвої скромности, я розумівся найкраще. Я міг, не побоюючись жодних перевірок, встановити з точністю «до сантима» кошторис монтажу на ділянці… Але мною заволоділи інші проекти, ґрандіозніші… Я так і не знайшов часу, щоб відновити розрахунки за «індексом опору»… Але загалом, незважаючи на кінцеву катастрофу, можна вважати, що моя демонстрація відбулася!.. Моя сміливість дозволила деяким школам та молодим ентузіастам заявити про себе!.. несподівано розкритися! й таким чином знайти своє покликання… У цьому, безперечно, була моя заслуга! Власне, я і не мав іншої мети! Окрім визнання! Я нічого більше не просив, Фердінане! Нічого більше так пристрасно не бажав! Нічого ніколи не вимагав від влади! Я повернувся до моїх досліджень… Без інтриг! Без викрутасів! Так слухай… минуло кілька місяців… І вгадай-но, що я отримав? Майже одне за іншим? З одного боку, «Нішан», і майже через тиждень — «Академічні Пальми»… Я насправді був ображений! За кого вони мене мали? Чому не тютюновий кіоск? Я хотів відіслати всі ці дешеві цяцьки міністрові! Хотів попередити Фламмаріона! «Не беріть цього близько до серця! А ті цяцькі візьміть! Візьміть! — відповів він. — У мене вони теж є!» Тут я змирився! Але все ж вони мене просто брудно підкупили!.. Мерзенні негідники! Мої плани були розпродані за мізерними цінами, списані, запозичені, ти чуєш, за допомогою тисяч мерзенних вивертів! І абсолютно бездарно… Офіційними архітекторами… пихатими, нахабними та безсоромними… я написав про них Фламмаріонові… Щоб відшкодувати мені збитки в цій грі, вони повинні були дати мені принаймні орденську стрічку!.. У цій грі честолюбств, я хотів сказати!.. Ти розумієш мене, Фердінане! Він цілком був згоден зі мною, але порадив мені промовчати, не вплутуватися в нові скандали… йому це було б просто неприємно… Я повинен був потерпіти ще трохи… момент був не надто вдалий… Загалом, я був його учнем… я не мав цього забувати… Ох! Я ні про що не шкодую, можеш мені повірити! Правда, деякі деталі мене досі засмучують! Але це все! Абсолютно!.. Сумний урок… І нічого більше… Я іноді міркую про це, час від часу…»

Я знав, у які моменти його опосідала архітектурна ностальгія, це зазвичай бувало за містом… Під час підйому, коли він задирав ногу, щоб лізти в гондолу… Його раптово охоплювали спогади… Можливо, цієї миті він трохи дрейфив, і це змушувало його розмовляти… Він дивився вдалину на краєвид… У великому передмісті, особливо перед земельними ділянками, хатинами та куренями з дощок, він зм'якшувався… Ставав схвильованим… халупки, кривобокі, потріскані, криві, гніздилися на краю поля за дорогою й тонули в багні… «Ти бачиш усе це, Фердінане? — виголошував він, — ти бачиш всю цю гидоту?» Він робив широкий жест… Ніби обіймаючи видноколо… І весь той хаос жалюгідних споруд, церкву, курники, пральню та школу… Всі ті зламані халупи, старі, сірі, лілові, кольору резеди… Всі ті купи будівельного сміття…

— Добре, га? Це достить бридко?.. Так, тут є і моя вина! Це я! Це я відповідальний за