Читати книгу - "Симпатик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лікар вказав на брунатний шкіряний ранець на підлозі, якого пацієнт до того не бачив, але впізнав одразу — польовий військовий телефон, що змусило його затремтіти.
— Совєти надали нам сироватку, з якою наш пацієнт казатиме правду, — мовив лікар. — Інший компонент — американський. Бачите, як дивиться на нього наш пацієнт? Він пам’ятає, що бачив такий у кімнатах для допитів. Але ми не будемо приєднувати його до клем батареї на генераторі телефону за пипку та мошонку. Натомість, — лікар розкрив ранець і дістав чорний дріт, — ми приєднаємо його до пальця на нозі. Забагато електрики генерується від накрутної ручки. Нам не потрібен біль. Ми його не катуємо. Нам потрібен стимул, достатній для того, щоб він не засинав. Тому я трохи переробив усю систему і під’єднав телефона ось до цього.
Лікар узяв наручного годинника.
— Щоразу, як секундна стрілка доходитиме до дванадцятої, до пальця пацієнта буде спрямований невеликий розряд.
Він відкинув м’який мішок зі ступні пацієнта, і хоча той вигнув шию, щоб побачити, що робить лікар, та піднятися так, щоб роздивитися деталі, не міг. Він бачив лише чорний дріт від свого пальця до ранця, в який лікар поклав годинника.
— Шістдесят секунд, панове, — сказав лікар.
Тік-так… Пацієнт затремтів, чекаючи на дзвінок. Він уже бачив, як людина відповідає на такий дзвінок — криком і борсанням. З десятим чи двадцятим таким дзвінком її очі набували скляного блиску опудала в діорамі, живі, але мертві, чи навпаки, поки абонент чекав наступного дзвінка.
Клод, який привів своїх учнів на цей допит, сказав:
— Якщо хтось з вас, жартівників, засміється або матиме стояк — вдарю. Це річ серйозна.
Пацієнт пам’ятав своє полегшення від того, що не йому сказали накрутити телефона. Дивлячись, як б’ється у спазмах полонений, він зіщулювався і думав про те, що той мусить відчувати. Тепер ось він, пітніє і тремтить, поки минають секунди до того, як вибух статичної електрики змусить його підстрибнути, не від болю, а від переляку.
— Бачите? Це зовсім нешкідливо, — мовив лікар. — Тільки переставляйте дріт до різних пальців, щоб не було опіку від кліпси.
— Дякую, лікарю, — сказав комісар. — Тепер, якщо ви не проти, я б хотів лишитися сам на сам з нашим пацієнтом.
— Скільки вам завгодно, — сказав комендант, прямуючи до дверей. — Розум пацієнта забруднений. Його потрібно ретельно промити.
Коли комендант, лікар і охоронець з дитячою пикою (але не Сонні та огрядний майор, що терпляче спостерігали за пацієнтом, стоячи в одному кутку) вийшли, комісар сів на дерев’яного стільця — єдині меблі в кімнаті, крім матраца пацієнта.
— Прошу, — сказав пацієнт, — дай мені відпочити.
Комісар мовчав, поки наступний розряд статичної електрики не вдарив пацієнта. Тоді нахилився до нього і показав йому тоненьку книжку, яку до того приховував.
— Ми знайшли це в твоєму помешканні на віллі Генерала.
З. Як вона називається?
В. «КУБАРК: допити контррозвідки, 1963 р.».
З. Що таке КУБАРК?
В. Криптонім до ЦРУ.
З. Що таке ЦРУ?
В. Центральне розвідувальне управління США.
З. Що таке США?
В. Сполучені Штати Америки.
— Бачиш, я нічого від тебе не ховаю, — сказав комісар, відхиляючись назад. — Я прочитав нотатки, що ти лишив на берегах, особливу увагу приділив підкресленим рядкам. Усе, що з тобою роблять, береться з цієї книжки. Іншими словами, твій екзамен — розгорнута книжка. Жодної несподіванки.
— Спати…
— Ні. Я спостерігаю за тобою, щоб побачити, чи працює сироватка. Це дарунок від КҐБ, хоча ми обидва знаємо, чого великі держави чекають за свої подарунки. Вони перевіряли свої технології, зброю та ідеї на нашій маленькій країні. Ми були піддослідними в їхньому експерименті, що вони без жартів назвали холодною війною. Сміхота, зважаючи на те, якою гарячою війна була для нас! Смішно, але не надто смішно, бо жартують тут з нас обох.
(— Я думав, це з нас пожартували, — сказав Сонні.
— Цить, — перебив його огрядний майор. — Я хочу послухати. Це буде щось!)
— І як завжди, — вів далі комісар, — ми привласнили їхні технології і техніку. Лампочки? Вироблені в США, генератор, що їх живить, — теж, хоча бензин імпортовано з СРСР.
— Прошу, вимкни світло, — промовив пацієнт, пітніючи від спеки, що йшла від лампочок.
Не почувши відповіді, він повторив прохання і, знову нічого не почувши, зрозумів, що комісар пішов. Він заплющив очі й на мить подумав, що заснув, аж тоді розряд знову вдарив його в палець.
— Ці техніки на Фермі[82] випробовували на мені, — розповів учням Клод. — Це працює, навіть коли знаєш, що саме з тобою роблять.
Він мав на увазі техніку з передрукованого підручника, якого зараз тримав у руках комісар, — необхідного матеріалу для курсу з допитів. Пацієнт, коли він був ще тільки учнем, а не пацієнтом, прочитав його кілька разів. Запам’ятав сюжет, персонажів і приладдя, тому розумів значення ізоляції, сенсорної депривації, спільних допитів та агентів проникнення. Він опанував техніку «Іван-дурень», техніку «Вовк в овечій шкурі», техніку «Аліса в Країні Див», техніку «Всевидюще око», техніку «Ніхто тебе не любить». Двома словами, він знав цю книжку вздовж і впоперек, зокрема наголос на непередбачуваності. Тож не здивувався, коли увійшов охоронець з дитячою пикою і перевісив дріт на один з пальців руки. Поки охоронець розплутував його ногу, пацієнт пробелькотів щось таке, чого не зрозумів і сам, то й охоронець нічого не відповів. Цей охоронець з дитячою пикою раніше показував пацієнтові своє татуювання, «НАРОДЖЕНИЙ НА ПІВНОЧІ, ЩОБ ПОМЕРТИ НА ПІВДНІ», виведене синім чорнилом на біцепсі. Він був з останньої дивізії, що пішла на Сайгон, тож, поки прибув визволяти місто, війна вже скінчилася. Однак це тату все одно могло виявитися пророчим. Він мало не вмер від сифілісу, яким заразився від дружини одного з полонених, що дала єдиного хабара, якого могла.
— Прошу, вимкни світло, — сказав пацієнт.
Однак з ним був уже не охоронець з дитячою пикою. Натомість охоронець-підліток приніс йому поїсти. Хіба він щойно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Симпатик», після закриття браузера.
