Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Вибачте, мамо! – пискнула дівчина. – Я ненавмисно! Не втрималася! Він пройшов повз мене, такий весь задоволений собою, набундючений, поважний… Як у дитинстві, коли Рокси нас не помічали! Я штовхнула його на ту потворну скульптуру з ріжками. Він подумав, що спіткнувся. Я ж невидима! Ален наколовся долонею, а потім замахав руками, випрямляючись… Мабуть, зачепив мене ненароком. Тобто і справді зачепив… Ну то я й подумала, що на костюмі напевне буде його кров, тож можна скинути «невидимку» на Алена. Він би викрутився. Як Ділен завжди викручувався.

– Ти ідіотка! Забрудненилася чужою кров’ю і спокійно пішла далі?! А якби все минуло як треба? Безмозка тупиця! Ти могла залишити на місці вбивства ДНК свого брата! Таке навіть Рокси не зам’яли б!

«Взагалі-то кузена», – поморщилася Жасмин.

Потім закашлялася, зрозумівши: баронеса мимохіть зізналася у злочині, та не в тому, в якому її підозрювали.

Метою «невидимки» була саме Флора Даньята. Як і Самон Ейт, Аріт Ундійська ворогувала з Діленом Роксом, але не бажала зла племінникам. Питання в тім, чим їй завадила Флора? І чи їй одній?

– Що означає – «не прикрив»? – Баронеса відштовхнула дочку і повернулася до інспектора. – Як ви взагалі про нас дізналися?

– Ви не ховалися, коли купували «невидимку», – люб’язно повідомила Жасмин. – Ваше ім’я прозвучало в перші секунди розмови з продавцем.

– Хіба я схожа на дурепу? Я нічого не купувала, тим паче під своїм ім’ям! – закричала Аріт і стукнула кулаком по столику. – Мерзотник… Він спланував це… Я до нього з усією душею, а він зрадив мою маленьку Сью… Не пожалів рідну кров, щоб вийти сухим із води!

– Про кого ви, пані Ундійська? – важко запитав інспектор, підходячи ближче.

– На Віанді є лише один покидьок, здатний на таке! Тобто був… Так, був. Сподіваюся, Ален не стане таким самим чудовиськом.

– Сказала жінка, яка схвалила вбивство, – не втрималася Жасмин. – Знаєте, віднедавна я можу повірити абсолютно у все, навіть у те, що Ділен Рокс найняв вашу кібермодифіковану Сью для нападу на Флору, хоча уявлення не маю, навіщо йому це. Але чому ви погодилися? Ви не голодуєте і ви ненавидите Ділена, проте підкоряєтеся йому навіть після його смерті. Де логіка?

Кучерява дівчина, що досі сиділа тихо, раптом заридала. Начебто непритворно, проте Ільс і не подивився в той бік. Він свердлив поглядом баронесу і кривив товсті губи в напруженій напівпосмішці.

– Закінчуйте, як почали, – наказав різким тоном. – Чим Рокс вас шантажував?

– Дочками, – видихнула Аріт. – Їхні кібермодифікації – не забаганка, а необхідність. Це генетичне, без імплантів мої дівчатка не вижили б. Дитячі імпланти терміново треба замінити на дорослі. Нам вони не по кишені, але якби Даньята померла до літа, на наш рахунок надійшло б достатньо грошей. Це «переказ із умовою», невже ніколи не стикалися?

– Недовірливі клієнти таке люблять, – кивнула Жасмин. – І кримінальні авторитети.

– Ділен не жалів дітей. – Аріт дивилася тільки на Ільса. – Ні чужих, ні своїх. Хіба ви не знаєте, інспекторе? Згадайте історію бідної Лізи. Ви добре насолили моєму братові, коли переконали її розповісти правду… І відтоді не лізете у справедливість. Чим він вас зачепив? Чи ви просто зрозуміли, яке насправді віандійське правосуддя?

Інспектор проігнорував шпильку. Розстебнув верхній ґудзик фланелевої сорочки і зачитав Сью та баронесі їхні права. Потім зв’язався з поліцією і наказав відправити в Торі-Ейл службовий автомобіль.

Жасмин визнала, що тут їй ловити більше нічого. Аріт Ундійська не належала до довірених осіб Ділена Рокса. Вона була одноразовим інструментом. Він не ділився із нею планами.

***

Від’їзд баронеси минув тихо і без скандалу. Дві її дочки, які не брали участі в історії з «невидимкою», покинули Торі-Ейл на таксі.

Жасмин не стежила за ними, але збіговисько слуг на ґанку привернуло її увагу, і вона мимоволі стала свідком відходу дівчат, чиї імена нікого не цікавили, а майбутнє здавалося досить сумним.

– Хочеш закінчити як вони, дурне дівчисько? – Тихо сказав хтось, кого приховувала колона. – Ти вже доросла, Ліндо, час взятися за розум!

Чоловічий голос здавався невиразно знайомим, та й молоденька покоївка, до якої він звертався, часто мелькала в коридорах.

– Замовкніть, дядьку! Я ж вибачилася! – прошипіла вона, скоса позираючи на інших і нібито непомітно витираючи сльози. – Не ганьби мене!

– Ти сама себе ганьбиш. Не одумаєшся – станеш злодійкою, і тоді я нічим не зможу допомогти.

– Він наказав мені! Що я могла вдіяти? Він також із господарів!

– Він – ніхто, Ліндо.

Жасмин зробила крок назад і безтрепетно подивилася в обличчя управителя. Той не відвів погляду, і вона припустила, що Ліам Рут затіяв цей сумнівний діалог у надії бути почутим.

– Не поясните, про що мова? – запитала  Жасмин прохолодно. – Гадаю, ця дівчина, – кивнула на покоївку, – щось у мене вкрала за наказом Бретта. Заощадьте нам обом час, га? Про що я маю знати?

Управитель махнув рукою, і ґанок миттю спорожнів.

– Хіба Даньята не доповіла про крадіжку? – Він провів долонею по ґудзиках чорного піджака з широкими лацканами, перевіряючи, чи вони застебнуті, і витягнув із нагрудної кишені білу хустинку. – Дивно.