Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Лео.
Якщо я і мав намір відтягнути цей момент, то дядько зовсім не збирався мені в цьому підігравати. Якби я не приїхав зараз до нього, він би без вагань з’явився в нашій з Арі квартирі, і це закінчилося б катастрофою. Джеймс зневажав усе, що бодай трохи стосувалося почуттів, і, звичайно ж, бачив у Аріель загрозу. У цьому, хай йому грець, він був правий. Я готовий стерти з лиця землі кожного, хто спробує стати між мною і моїм Янголом.

— У чому була клята проблема почекати хоча б день? — я увійшов до його бездоганно охайного будинку, не звертаючи уваги на гувернантку, яка просила мене зняти пальто.

— Я вже чув це, Лео! — його голос був гострим і дзвінким, наповнивши холодний простір кабінету. — І ти далі намагатимешся переконати мене, що вона — лише іграшка в твоїх руках і нічого для тебе не означає?

— У мене все під контролем.

— Під контролем?! — Джеймс зірвався майже на крик, його обличчя почервоніло. — Її матір мала б зараз сидіти під клятим арештом, а ти за допомогою нашого адвоката лише гальмуєш справу!

— Я не роблю це із доброї волі, не хвилюйся, — я злегка усміхнувся, схрещуючи руки на грудях. У його словах була правда, але я знав, що в кінцевому результаті все складеться так, як потрібно.

— Ти серйозно збираєшся забрати його бізнес? — його голос став різким, майже звинувачувальним. — Для чого він тобі взагалі? Там боргів більше, ніж це лайно варте!

— Нічого не змусить його заплатити так, як втрата власної імперії, — я промовив це впевнено, дивлячись прямо в його очі. Моєму дядькові було складно зрозуміти цінність не грошей, а покарання. Але для мене це було більше, ніж помста. Це було про контроль. Про те, щоб показати Девіду, що за всі його дії є наслідки.

Джеймс запалив сигару, ненадовго перевівши погляд.

— Як ти збираєшся це зробити? — Джеймс примружив очі, в його голосі прозвучав той тон, який я добре знав: холодний, але настирливий, як ножа лезо, що ось-ось торкнеться шкіри.

— Ти дізнаєшся, коли прийде час, — я відповів рівно, відводячи погляд до вікна. Говорити з ним про свої плани було все одно, що намагатися переконати бурю змінити напрямок. Він не був дурнем, але це не робило його союзником.

— Варіантів не багато, — його голос раптом став ще твердішим, а погляд—проникливішим. Він дивився на мене, немов розгадував головоломку, доки його обличчя не застигло у виразі шоку. — Ти збожеволів!?

— Це кінцеве рішення, — я твердо відповів, наблизившись до нього на крок. Мої слова звучали як удар, прямий і без вагань. — Вона залишається.

Джеймс мовчав, але його розлючений погляд сказав більше за слова. Я не збирався більше слухати його тиради. Ця дискусія була завершена.

Рішуче розвернувшись, я покрокував до виходу. У дверях обернувся, кинувши останній погляд через плече.

— Ми обидва знаємо, що я завжди отримую те, чого хочу, — я кинув це сухо і вийшов, не залишаючи місця для продовження розмови.

По дорозі додому я набрав Арі, щоб запитати, чи не купити щось із продуктів, але вона не відповіла. Можливо, не чула або ж вирішила трохи відпочити. На вихідних у котеджі вона ледве знаходила час на сон, постійно чимось зайнята, тож це було цілком зрозуміло.

Коли я повернувся додому, вітальня була порожньою. Її не було і в спальні. Моя напруга почала рости, але шум із гардеробної повернув мене до реальності. Скинувши пальто, я направився туди.

Арі стояла посеред кімнати, поспіхом складаючи речі у валізу. Вона робила це так швидко, що навіть не помітила мене. Її рухи були хаотичними, а погляд, прикований до одягу, — зосередженим і нервовим.

— Янголе, ми кудись збираємось? — мій голос прозвучав м'яко, але достатньо гучно, щоб вона звернула на мене увагу.

Вона завмерла, ненадовго піднявши на мене очі. У її погляді був біль, змішаний із розчаруванням.

— Я. — Її голос затремтів, але вона швидко опанувала себе. — Я закінчую цей цирк і повертаюсь до мами.

— Цей цирк? — я стиснув щелепи, намагаючись зберегти самовладання. — Заспокойся і поясни мені, що на тебе найшло.

Арі різко обернулася до мене. Її очі, червоні від сліз, блищали від обурення. Вона не відповіла одразу, а лише витягнула якісь папери, які лежали поруч, і кинула їх у мене.

— Досить! — її голос надривно зірвався, і в ньому чулося більше болю, ніж я був готовий почути. — Закінчуй свою довбану гру, Лео, і дай мені просто піти!

Чорт. Усе пішло не так, як я розраховував. Я знав, що рано чи пізно доведеться пояснити їй, але я хотів зробити це інакше. Те, що вона дізналася сама, тільки ускладнило ситуацію.

— Ти нишпорила в моєму кабінеті? — запитав я, намагаючись утримати контроль над розмовою.

— Це справді те, що тебе цікавить!? — вона майже закричала, голос її задрижав від гніву і сліз. — Пішов ти, Лео!

Я стискав папери, які вона кинула в мене, навіть не глянувши, що в них. Це не мало значення, бо я вже знав, що саме вона знайшла.

— Послухай мене, Арі, — я зробив крок до неї, але вона відступила, немов я був небезпечним звіром.

— Ні! Я більше не буду слухати, — її голос став крижаним. — Усе, що ти робив - брехав. А я... Я вірила тобі.

— Янголе, це не те, що ти думаєш, — я намагався зупинити її, але вона знову перебила мене.

— Не смій мене так називати! — її слова пронизали мене, як лезо. — Ти вивчав кожен мій крок, стежив за кожним подихом, збирав інформацію про мене, наче я була якимось проєктом. А тепер ти хочеш, щоб я тобі довірилась? Мало того, ти ще й вирішив придбати мене, як якусь іграшку! Я йду!

— Нікуди ти, чорт забирай, не йдеш! — мої слова прозвучали, як удар батогом. Я майже гримнув дверима гардеробної, блокуючи їй вихід. — Хочеш поговорити відкрито, мила? Думаєш, зібрати речі й просто піти — це вирішення?

Арі кинула на мене погляд, сповнений розпачу й злості. Її пальці тремтіли, але вона не опустила очей, здавалося, готова боротися до останнього.