Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Заінтригована ситуацією Марфа також мені розповідає, що вона та їх рідні не ходять до Харитонового ресторану, бо там погано готують. І обслуговування теж. Харитону, мовляв, тільки не дозволяють звільнювати персонал і тому ніхто туди й носа не пхає... Крім друзів Харитона — Вовки та Андрія... Начебто.

Зненацька на Марфушу нападає бажання побути трохи розвідницею. Вона велить мені залишатись на місці, а сама біжить за Настею, яка, на її думку, більш говірка, ніж Діана. Треба було довідатись, чи не відома їй особа білявки з ресторану? Мало що ж... І хоч залучати Настю до нашої підпільної банди було ризиковано, адже вона могла легко донести все Вові, а той може переказати це Харитону, втім ми робимо це. І дуже скоро отримуємо результат.

— О! Марфуш, ти мені сказала, що хочеш щось цікаве показати, а тут Саша. Невже це те, про що я думаю? Саша буде танцювати стриптиз?! Але, Марфо, ти впевнена, що ти привела саму ту глядачку? Це Анжеліка має бути тут.

Слова Насті бентежать мене. Ще одна збоченка. Ото зібрав я навколо себе лігу видатних баламуток...

— Та я спершу на тобі потренуюсь, — віджартовуюсь я.

— Освідчення у коханні під виглядом тосту теж так само тренував на комусь? До речі, вийшло цікавенько. Як там було? "А мою любов символізує... те, що я... тут." Романтично...

Кам'янію. От трясця... Все ж хтось та й виявився поліглотом. Не один я такий розумник.

— Ти... знаєш французьку? — перепитую.

— Вчила в університеті, тож розумію її. Розмовляю, щоправда, жахливо, але розуміти — розумію...

— Що ж... Акела облажався, — оцінюю масштаби своєї невдачі. — Часом не знаєш, ніхто крім тебе із присутніх більше не володіє французькою? Або ж не ловив мене на неприйнятних якихось поглядах? — керуючись досвідом, хочу пересвідчитись у відсутності небажаних наслідків своїх імпульсивних дій.

— Ну-у... Ми з Дашкою розбалакались трохи в туалеті. Вона мені на вушко нашепотіла, що її Віктор колись вчив мову любителів жаб'ячих лапок. Але не хвилюйся — Віктор без практики майже забув її, тож мало що втямив із твоєї промови... А ще Дашка зі мною поділилась здогадкою, що між тобою та Лікою щось є, бо за її думкою ви так танцювали разом...

— Як? — готуюся до чергового провалу.

— Синхронно, невимушено... Гармонійно...

— Настюш, ти ж... Ти ж розумієш, що це секрет і не збираєшся нікому про це тріпатися? — сподіваюсь на милість дівчини з вже округленим невеличким животиком.

— Розслабся. Справжні партизани й перед страхом тортур не здають своїх. Я захищатиму твій секрет, мов свою дитину! — запевняє шатенка. — Мені насправді шкода Анжеліку. Ніколи не розуміла, що вона знайшла в тому показушнику. Якби то сказати... Марфуш, вибач, але твій брат особа не з приємних. Він мене дратує. Тож я, руками й ногами за тебе, Саш. Ти мені здаєшся чоловіком куди більш... імпозантним. Ще й танцюєш... кхм... Харизматичненько, — пробігається неоднозначний, ласий погляд Насті усім мною повністю. Я від цього весь зіщулююсь, немов той їжачок, а Марфа хихоче.

— Так, Настюх. Це все звісно добре, і французька, і доладність Сані, але ми тут зібрались з інших причин, — бере чорнявка ситуацію у свої руки. — Нас цікавить, чи тобі знайома одна така білявочка з Харитонового ресторану...

— ...Така довгонога... Волосся по поперек, лисячий погляд, сміх, наче дзенькіт бджоли... — уточнюю, згадуючи ту дівчину. — О! А ще в неї з особливих прикмет татуювання на зап'ястку! Здається, набита змія...

— Білявка з татуюванням змії?! — вагітна тепер коситься на Марфу. — Так це ж... Марфо, це ж це ж ваша сестра, яка там працює. Чотириюрідна. З якою ви не спілкуєтесь... Ірма.

Мармизочка Марфи зображає тотальне нерозуміння.

— Чотириюрідна сестра Ірма?.. Ого. Або я чогось не знаю й наш дядько Володька або тітка Валерія гуляли тишком-нишком колись... Або в тебе, Настюсь, неправильна інформація.

— Але так сказала Ліка...

— Нічого не збагну, — трусить головою одна з роду Даниленків. — У нас немає ніякої сестри з іменем Ірма. Ще й білявої... Всі Даниленки, без виключень, чорняві... І хоч одна чотириюрідна сестра, з якою ніхто не спілкується і за яку ніхто не бажає згадувати, є, але звати її Галя, вона брюнетка, їй, якщо не помиляюсь, сорок рочків і вона п'яничка. А ще вона переїхала на "болота" дуже давно. Через те з нею ніхто й не спілкується, бо вона змінила громадянство... З якого переляку Ліка б говорила, що якась білявка наша сестра?

— Не знаю, але вона так казала... А що? Є підстави думати, що Харитоша її обвішав довгою, гарячою, приправленою спеціями локшиною? — робить невтішний висновок шатенка.

—  Сашко просто бачив, як ту блонду Харитон цілував.

— Що?! Ось прямо так і цілував?! Засмоктував? — вигукує приголомшена, перша партизанка на селі, Настя.

— Не так, щоб засмоктував... Якщо чесно, то я не впевнений. Може просто шепотів їй щось... Я й бачив цю картину краєм ока... Але він нахилявся до неї. Обличчя до обличчя! Тому мені здалося, що вони цілувались, — ще раз за сьогодні повертаюсь до того випадку.

— Що ж, якщо це не маніакальні ревнощі Саньки, то існує ймовірність... Настюх, давай про все детальніше та покроково! Що ти знаєш про цю Ірму? Хто ця гадина зі зміюкою на руці й що вона з себе уявляє? — вмикає режим детектива експресивна чорнявка.