Читати книгу - "Шістка воронів"

— Ти не мусиш товаришувати з воронами, — казав він їй.

— Чому ні? — цікавилася Інеж.

Він підвів погляд від столу, щоб відповісти, але, хай би що він там збирався казати, воно зникло з його язика.

Сонце визирнуло на хвилинку, і Інеж повернулася до нього лицем. Її очі були заплющені, а чорні, як смола, вії тріпотіли над щоками. Вітер із гавані роздмухав її чорне волосся, і на мить Каз знову став хлопчиком, який вірив, що в цьому світі є магія.

— Чому ні? — знову повторила вона, не розплющуючи очей.

Він бовкнув перше, що спало на думку:

— У них погані манери.

— Як і в тебе, Казе. — Інеж засміялася і, якби він міг зібрати цей сміх у пляшечку й напиватися ним щоночі, Каз неодмінно так і зробив би. Це нажахало його.

Бреккер востаннє вдихнув, і балін розчинився, а вода потрапила всередину. Він скосив очі серед бурхливої течії, сподіваючись розгледіти якийсь слід природного світла. Річка кинула його на стіну тунелю. Тиск у грудях наростав. «Я сильніший, ніж це, — казав він собі. — Моя воля витриваліша». Але у вухах уже лунав сміх Джорді: «Ні, маленький братику. Ніхто не сильніший. Ти обдурював смерть безліч разів. Жадібність може змусити тебе торгуватися, але смерть не служить людям».

Каз ледь не втопився тієї ночі в гавані, важко брикаючись у темряві, тримаючись на поверхні завдяки тілу Джорді. А зараз не було нікого й нічого, що тримало б його. Бреккер спробував думати про свого брата, про помсту, про Пекку Роллінза, прив’язаного до стільця в будинку на Зельверстрат із запханими до горла торговими замовленнями, а Каз примушує його промовити ім’я Джорді. Але міг думати лише про Інеж. Вона має жити. Вона має змогти вибратися з Льодового Двору. А якщо вона не зможе, то він мусить жити, щоб урятувати її.

Біль у легенях був нестерпний. Він мусив сказати їй… Що? Що вона красуня, і хоробра, і краща за те, на що він заслуговує. Що він був скручений, згорблений, недоладний, але не настільки поламаний, щоб не зібрати себе докупи й не мати вигляд чоловіка, котрий підходить їй. Що, сам того не помічаючи, він почав покладатися на неї, шукати її, потребувати її присутності. Він мав подякувати їй за той новий капелюх.

Вода тиснула на його груди, незважаючи на стиснені губи. «Я не буду», — пообіцяв він. Але врешті-решт Каз розімкнув уста, і вода полинула всередину.

Частина шоста

Порядні злодії

39

Інеж

Серце Інеж вистукувало в ребрах чечітку. Коли злітаєш у повітрі на гойдалках, буває така мить: ти вже зістрибнув з однієї і тягнешся до іншої, і розумієш, що зробив помилку, і більше не почуваєшся невагомим, ти просто падаєш.

Вартові штовхнули її спиною на тюремні ґрати. Тепер тут було значно більше охорони, значно більше націлених на неї пістолів, аніж тоді, коли дівчина вперше минала цей внутрішній дворик, коли вона вийшла з тюремного фургона разом із рештою команди. Вони пройшли крізь вовчу пащу, піднялися сходами й потягли її доріжкою до коридору з гігантською скляною огорожею. Тоді Ніна переклала їй напис «Фієрданська міць». Інеж самовдоволено всміхалася, коли йшла тут уперше, глипаючи на танки й зброю, не спускаючи одного ока з Каза, а другого — з протилежного коридору. Міркувала, що це за люди, котрі потребують демонструвати свою силу безпомічним бранцям у кайданах.

Вартові рухалися надто швидко. Удруге цієї ночі Інеж спіткнулася.

— Рухайся, — гаркнув керчинською охоронець, тягнучи її вперед.

— Ви йдете занадто швидко.

Він грубо смикнув її за руку.

— Припини завалюватися.

— Не бажаєш зустрітися з нашими інквізиторами? — уїдливо поцікавився інший. — Вони швидко тебе розбалакають.

— Але ти вже не будеш такою гарненькою після їхніх забавок.

Вони зареготали, а в животі Інеж щось перевернулося. Вона знала, що чоловіки розмовляють керчинською, аби бути впевненими, що вона все розуміє.

Дівчина подумала, що могла б упоратися з ними, незважаючи на те, що вартові мали зброю, а в неї не було ножів. Її руки були зв’язані, але вони досі гадали, що тримають у своїх лапах збезчещену повію. Гелін назвала її бандиткою, та для них вона була лише маленькою злодійкою в шматку пурпурового шовку.

Тієї миті, коли Інеж подумувала, яких заходів ужити, вона почула чиїсь кроки, що наближалися до них. Побачила силуети ще двох чоловіків у формі, котрі йшли в їхньому напрямку. Чи впорається вона самостійно з чотирма вартовими? Інеж не була певна, але знала, що, тільки-но коридор залишиться позаду, шансів у неї не буде.

Дівчина ще раз глипнула на стяг у скляній загорожі. Зараз або ніколи.

Вона зачепилася ногою за щиколотку вартового ліворуч від себе. Чоловік похилився вперед, а Інеж рвучко простягнула руку, ламаючи йому носа.

Інший звів зброю.

— Ти заплатиш за це!

— Ви не застрелите мене. Вам потрібна інформація.

— Я можу вистрілити тобі в ногу, — глумився чоловік, нахиляючи гвинтівку.

За мить він гепнувся на землю, а зі спини в нього стирчала пара понівечених ножиць. Солдат, що стояв позаду нього, привітно помахав рукою.

— Джаспере, — видихнула Інеж із полегшенням. — Нарешті.

— Я теж тут, якщо ти раптом не помітила, — заскиглив Вілан.

Вартовий зі зламаним носом застогнав із підлоги й спробував підняти гвинтівку. Інеж дала йому міцного копняка в голову. Більше він не ворушився.

— Вдалося прихопити добрячий діамант? — поцікавився Джаспер.

Інеж кивнула, і з її рукава викотилася масивна діамантова стрічка.

— Поспішаймо, — сказала вона. — Якщо Гелін іще не помітила, що прикраса зникла, то не забариться. Хоча за Чорного Протоколу їй насправді небагато вдасться зробити.

Джаспер підхопив стрічку з її долоні, широко роззявивши рота.

— Бреккер казав, що нам потрібен діамант, він не наказував тобі красти діаманти Гелін Ван Уден.

— Просто берися до роботи.

Каз поставив їй два завдання: стягнути достатньо великий діамант, з яким Джаспер зміг би попрацювати, і з’явитися в цьому коридорі, коли виб’є одинадцяту. Вона могла вкрасти для їхньої мети силу-силенну інших прикрас і вскочити в іншу халепу, щоб привернути увагу вартових. Але дівчина воліла пошити в дурні Цьоцю Гелін. Попри всі секрети, які Інеж назбирала, документи, які вкрала, і насилля, яке вчинила, найбажанішою здобиччю