Читати книгу - "Автостопом — по Галактиці"

Галактика, яка в той час переживала добу незвичайного миру та розквіту, захиталася, мов людина, яку серед чистого поля схопив за горлянку грабіжник.

— Я хочу сказати, — продовжував Його Високість Верховний Судочинець, оглядаючи круглу ультрасучасну (то було десять мільярдів років тому, коли ультрасучасним вважався надмір неіржавіючої сталі та бетону) здоровезну залу суду, — що ті хлоп’ята — звичайнісінькі фанати.

В цьому він теж мав рацію, бо то було єдине правдоподібне пояснення — на інше досі ніхто не спромігся — тої неймовірної швидкості, з якою кріккітяни взялися за впровадження їхньої нової і остаточної мети: знищення всього, що не було Кріккітом.

Тільки цим можна також пояснити, чому вони так блискавично освоїли гіпертехнологію, потрібну для будівництва тисяч космічних кораблів і створення мільйонів білих роботів-убивць.

Ті роботи справді вселяли жах у серце кожного, хто з ними стикався, але в більшості випадків той жах був недовговічний, як і життя тих, хто жахався. То були жорстокі цілеспрямовані летючі бойові машини. Вони орудували грізними багатофункціональними бойовими кийками, які в одному режимі розбивали вщент будинки, в другому — випускали палючі напрямлено-руйнуючі промені, а в третьому — зі свого убивчого арсеналу кидали гранати — від простої запалювальної до максимально гіпер’ядерного пристрою, яким можна знищити великого розміру зірку. Одним ударом бойового кийка по гранаті робот одночасно приводив у дію спусковий механізм, і пристрій спрацьовував з феноменальною точністю, вражаючи ціль на відстані від лічених ярдів до кількох сотень тисяч миль.

— Гаразд, — знову сказав суддя Пег, — тож наша взяла. — Він помовчав, жуючи гумку. — Наша взяла, — повторив він, — та хвалитися тут нічим. Галактика середнього розміру проти якоїсь там однієї планетки. І то скільки ми з нею возилися. Гей, діловоде?

— Ваша честь? — підіймаючись зі свого стільця, озвався дрібного росточку суворий чоловічок, одягнутий у чорне.

— То скільки, синашу?

— Бути точним у даному питанні, ваша честь, справа далеко не проста. Час та відстань…

— Заспокойся, хлопче, давай заокруглено.

— Найменше, ваша честь, мені б хотілося округляти в подібн…

— А ти пересидь своє нехотіння й округли.

Діловод закліпав очима. Ймовірно, він, як і більшість законників Галактики, вважав суддю Пега (в приватному житті відомого як Зіпо Білброкс 5х 10 У Восьмому Ступені) достатньо неприємним суб’єктом. Без сумніву, він був грубіян і хам. Судячи з усього, він вважав, що володіння найбільшим в історії талантом до юриспруденції дає йому право поводитися так, як йому забагнеться, і в цьому, як не прикро, він не помилявся.

— Е… гм… ваша честь, десь так біля двох тисяч років, — видавив з себе діловод.

— І скільки народу поклали?

— Два торбильйони, ваша честь, — діловод сів. Якби його зараз сфотографували вологочуттєвою фотокамерою, то на фотокартці було б видно, що над його маківкою в’ється марево пари.

Суддя Пег знову оглянув залу суду, заповнену сотнями найнайвищих чиновних осіб зо всіх адміністрацій Галактики, всі в своїх протокольних строях чи тілах (залежно від метаболізму та звичаїв). За стіною з геноцидостійкого скла стояли представники кріккітян і дивилися на некріккітян, які злетілися сюди їх судити, зі спокійним та ввічливим презирством. То був найзначущіший момент в історії юриспруденції, і суддя Пег те усвідомлював.

Він вийняв з рота жуйку і приліпив її під сидінням.

— Це ж ціла копиця мертвяків, — стиха мовив він.

Аудиторія похмурим мовчанням висловила свою згоду з такою думкою.

— Так от, як я вже говорив, це гурт гарних хлопців, але нікому неохота жити з ними в одній Галактиці, якщо вони збираються продовжувати в такому ж дусі, одне слово, якщо вони трохи не вгамуються. Я хочу сказати, що всі будуть постійно нервуватися, правда ж? Брр-брр-брр, а раптом завтра вони знову нападуть на нас? Мирне співіснування на порядку денному не стоїть, правда ж? Гей, чи хто принесе мені води? Дякую.

Відкинувшись у фотелі, він задумливо посьорбував воду.

— Гаразд, послухайте, що я вам скажу. Атож: ці хлоп’ята, як ви розумієте, мають право на свою думку про Всесвіт. І згідно з їхнім поглядом, нав’язаним самим же Всесвітом, вони поступили належно, правда? Звучить дико, та гадаю, що ви зі мною згодні. Вони вірять в:.. — Він заглянув до цидулки, яку витяг з задньої кишені своїх протокольних джинсів. — Вони вірять у «мир, справедливість, мораль, культуру, спорт, сімейне життя і ліквідацію всіх інших форм життя».

Він знизав плечима.

— Особисто я чув дещо гірше, — сказав він. По тому задумливо почухав під матнею.

— О-хо-хо, — зітхнув він.

Потім ще раз відсьорбнув зі склянки, підняв її на світло і насупився. Покрутив її.

— Гей, у цю воду щось набовтали? — спитав він.

— Е-е. Ні, ваша честь, — нервово відказав Судочинний Пристав, який приніс йому воду.

— Тоді заберіть її геть, — гаркнув Голова, — і набовтайте туди чого-небудь. У мене є ідея.

Він відсунув склянку і нахилився вперед.

— Послухайте, що я вам скажу, — почав він. Рішення він виніс блискуче, і полягало воно ось у чому:

Планету Кріккіт слід на віки вічні помістити в кокон із часотягучки, всередині якого життя буде продовжуватися майже з нескінченною повільністю. Кокон буде переломлювати світло і, таким чином, буде перебувати незримим і непроникним. Втекти із кокона буде абсолютно неможливо, якщо його ніхто не відімкне ззовні.

Коли решта Всесвіту безповоротно добіжить свого кінця, коли для всього живого на світі настануть останні дні осені (само собою, що все те відбувалося ще в ті дні, коли не знали, що «Гаплик Всесвіту» — то буде помпезна ресторація) і не буде ані життя, ані матерії, от тоді і розплетуться нитки часотягучки і вилетить з неї планета Кріккіт, щоб, як їй і мріялось, самотньо скніти в присмерках порожнечі Всесвіту.

Замок буде на астероїді, який повільно обертатиметься навколо кокона.

Ключем буде символ Галактики — Троїста Хвіртка.

Ще не стихли оплески в залі суду, а суддя Пег уже був у трансенсуальній ванній у супроводі гарненької присяжної, якій він ще півгодини тому перекинув цидулку.

РОЗДІЛ 13

Минуло два місяці. Зіпо Білброкс 5 х 10 у Восьмому Ступені обрізав по саме «тпру» свої протокольні джинси Верховного Галактичного Суду і відчалив тратити свої астрономічні судейські гонорари. Наразі він лежав на діамантовому піску, а вже знайома нам гарненька присяжна шмарувала його спину квалактинською есенцією. У цієї сульфініянки, із області Галактики поза Туманним Поясом Яги, шкіра була подібна цитриновому шовку, а сама вона дуже цікавилася