Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

— Куций, якщо він справді не гребтиме, візьми в нього весло! — звелів Кіт.

— А певно. Він може обрубувати кригу.

Та Спраг не віддав свого весла. Стайн також перестав гребти, і човна вітром погнало назад.

— Повертайте стерно, Смоку! — наказав Спраг.

Кіт, що зроду ще нікого не вилаяв, тут аж сам себе здивував:

— А щоб вас дідько вхопив! Беріть весло й гребіть!

Бувають хвилини виснаження, коли людям не до умовностей цивілізації, і ось така мить настала й тут. Кожен дійшов межі. Спраг скинув рукавицю, витяг револьвера й націлився на стерника. Для Кіта це було нове відчуття. В нього ще ніхто поки що не стріляв. Та виявилося, що це аніскільки не страшно. Це була найзвичайнісінька у світі річ.

— Якщо ви не сховаєте револьвера, — сказав він, — то я одберу його й скручу вам в'язи.

— Якщо ви не повернете назад човна, я застрелю вас, — погрозився Спраг.

Тут настала черга Куцого. Він кинув рубати кригу ї звівся у Спрага над головою.

— Стріляйте! — замахнувшись сокирою, прорік він. — А я розпанахаю вам голову. Ну, починайте!

— Та це бунт! — устряв Стайн. — Ви наймалися, щоб виконувати наші накази.

Куций обернувся до нього.

— О, вам також перепаде, чвара поросяча! Ось лишень кінчу з вашим колегою.

— Спрагу, — промовив Кіт. — Даю вам тридцять секунд, щоб заховати зброю і взятися до весла.

Спраг хвильку повагався, а тоді пирхнув істерично, сховав револьвера й наліг на весло.

Ще дві години, дюйм за дюймом, пробивалися вони вздовж запінених скель, аж Кіт почав уже потерпати, чи не задурно поривається він уперед. Та тільки-но він уже ладен був повернути стерно, як показалася вузька протока, завширшки футів у двадцять, що вела в тиху, захищену від вітру сагу. Це була свого роду гавань, де приставали й попередні човни. Мандрівці пристали до пологого берега, і, доки знесилені господарі відсапувалися в човні, Кіт з Куцим розп'яли намета, розклали багаття й заходилися куховарити.

— Що значить чвара поросяча? — поцікавився Кіт.

— Хай мені грець, коли я знаю! — відповів Куций, — Та все одно — це до нього пристає.

Надвечір буря вщухла, стало погідніше, але постуденіло^ Кухлик кави, поставлений збоку, щоб вичах, за хвилину-другу обмерзав шаром криги. О восьмій вечора, коли, закутавшись в укривала, Спраг і Стайн уже спали, Кіт сходив поглянути на човна.

— Мороз потискує, — сповістив він Куцому. — Все плесо взялося кригою.

— То що ж нам робити?

— Тільки одне. Озеро, певна річ, раніше замерзне, а річка ще триматиметься скількись днів, бо там прудка течія. Нам не можна лишатися на Ле-Баржі навіть до завтра, бо застрянемо на цілу зиму.

— Отже, треба вирушати сьогодні? Зараз же? Кіт кивнув.

— Гей, сплюхи, прочунюйтесь! — зарепетував Куций та не гаючись, узявся відв'язувати розчали намета.

Господарі прокинулися й аж застогнали від болю у здерев'янілих м'язах. Підвестися для них була чиста мука.

— Котра година? — запитав Стайн.

— Пів на дев'яту.

— Ще ж поночі, — спросоння зауважив Стайн. Куций сіпнув за мотузки, й намет почав осідати.

— Зараз вечір, а не ранок, — пояснив він. — Вставайте., Озеро замерзає. Ми мусимо забиратися, доки не пізно.

Стайн підвівся й сів. Обличчя йому аж перекосилося з люті.

— Ну й хай замерзає. Сьогодні ми не йдемо.

— Гаразд, лишайтеся, — кинув Куций. — То ми самі попливемо з човном.

— Але ж ви найнялися…

— Допровадити вас до Доусона, — перебив його Куций. — Ми це й робимо. Хіба ні?

І він спересердя завалив намета господарям на голови..

Ламаючи тонку кригу в бухточці, вони випливли на озеро, де важка і склиста вода за кожним помахом намерзала на веслах. Незабаром озеро перетворилося на густу кашу, що й зовсім заважала занурювати весла. Водяні бризки замерзали в самому повітрі. Тоненька плівка льоду покривала озеро, і човен посувався дедалі повільніше.

Ця ніч у згадках Кітових залишилась як кошмарний сон, і не раз він питав себе, які ж тоді муки мусили витерпіти Стайн і Спраг. Йому здавалося, що змагання з пекучим морозом та крижаною водою тривало з тисячу років.

На ранок човен і зовсім застряв. Стайн скаржився, що відморозив пальці, Спраг — носа; не минулося й Кітові — у нього немилосердно щеміли щоки та ніс. Тільки-но трохи розвидніло, вони побачили довкруж саму лише крижану рівнину. Мороз скував озеро кригою. Десь ярдів за сто, бовванів північний берег. Куций запевняв, що там починається річка і що він бачить чисту воду. З-поміж усіх лиш Кіт і Куций здатні були щось робити, і вони, розбиваючи веслами кригу, потроху посували човна вперед. А коли вже геть знемоглися, нараз човен підхопила бистрінь. Озирнувшись, вони завважили, як декілька човнів, що пробивалися сюди цілу ніч, безнадійно замерзли в кризі, їхній же човен обігнув мілину, і течія понесла його із швидкістю шести миль на годину.

VI

День по дню пливли вони вниз прудкою річкою, забережні на якій усе більшали й більшали. Перш ніж отаборитися на ніч, вони вирубували в кризі ополонку для човна, а табірне начиння переносили футів за сто на берег. Уранці вирубували свіжу кригу, щоб перетягти човна до відкритої води. Куций приладнав у човні залізну грубку, і Спраг із Стайном цілі години грілися біля неї. Вони здалися, ніяких наказів уже не віддавали, і мали єдине бажання — дістатися Доусона. Куций, невтомний та веселий, попри свій песимізм, раз у раз мугикав перші рядки пісеньки, кінець якої він забув. І що холодніше ставало, то частіше він наспівував:

Як агронавти в давнину,

Пливем шляхом тяжким,

Тум-тум, тум-тум, тум-тум, тум-тум,

За Руном Золотим.

Минаючи гирла Хуталінкви та Великого й Малого Лососів, вони бачили, скільки дрібного шерету зносять ці притоки до Юкону. Ця каша збивалася круг човна й примерзала до облавків, тому треба було щовечора витягати його з води, а щоранку — перетягати на струмину.

Востаннє переночували вони на березі між гирлами річок Білої та Стюарту. А вдень перед ними виринув Юкон, з півмилі завширшки й аж сизий від забережнів обабіч. Куций обклав прокльонами все на світі — хоч не так безтурботно, як завше, — і глянув на Кіта.

— Наш човен буде останній, що доплив у Доусон цього року, — озвався Кіт.

— Але ж тут і води немає, Смоку!

— Ну то подамося кригою. Гайда!

Як не протестували Спраг та Стайн, їх таки посадовили до човна. З півгодини служники прорубували шлях до заваленої шерешнем бистрини. Та тільки-но їм пощастило виборсатися з берегової криги, як пливучі крижини затиснули човна, проволікли