Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Конан, варвар із Кімерії 📚 - Українською

Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

329
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Конан, варвар із Кімерії" автора Роберт Ірвін Говард. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106 107 ... 155
Перейти на сторінку:
стережуть браму. Сорок чоловік — от і весь клан. Скільки ксоталанкійців, нам невідомо. Навряд чи набагато більше. За останні п’ятнадцять років у нас не народилося жодної дитини, у наших ворогів також. Ми гинемо, але, перш ніж зникнути остаточно, заріжемо стільки ксоталанкійців, скільки дозволять боги.

І довго ще Ольмек розповідав із шалено виблискуючими очима про цю жахливу війну, що велася в тихих кімнатах і похмурих залах при світлі зелених кристалів на плитах, палаючих пекельним вогнем, які час від часу все більше червонішали. Ціле покоління потонуло в цих калюжах крові. Давно був мертвий Ксоталанк, зарубаний у жорстокій битві на сходах зі слонової кістки. І Текультлі не було в живих — розлючені ксоталанкійці спіймали його і зняли з нього шкіру.

Без жодного хвилювання оповідав Ольмек про страшенні битви в чорних коридорах, про засідки на гвинтових сходах, про жахливу різанину. Все яскравіше розгорявся в його темних бездонних очах червоний вогонь, коли він розповідав про людей, з яких живцем знімали шкіру, про розрубаних і розірваних на частини, про полонених, що страшенно виють у камерах тортур. І це було так огидно, що навіть бувалому варварові-кімерійцю стало огидно. Не дивно, що Техотль трусився від страху, що вороги його зловлять! Але все-таки зважився на вилазку — значить, ненависть у них сильніша за страх.

А Ольмек продовжував розповідь про справи страшні й таємні, про чари й заклинання, викрадені в чорній безодні катакомб, про незвичайних істот, викликаних ворогами з пітьми для жахливого союзу. Тут у ксоталанкійців була перевага — саме під їхніми володіннями покоїлися останки наймогутніших чарівників стародавнього Ксухотля і разом з ними — їхні безсмертні секрети.

Валерія слухала все це, і її охоплював жах. Ворожнеча стала тією рушійною силою, котра невпинно штовхала народ Ксухотля до остаточної загибелі. Ворожнеча була сенсом усього їхнього життя. У ворожнечі приходили вони на світ, а покидаючи його, вірили, що вона триватиме й після їхньої смерті. Вони залишали свою фортецю і пробиралися в Зали Мовчання тільки для того, щоб убивати й бути вбитими. Іноді вони поверталися з походу, ведучи збожеволілих полонених чи приносячи криваві трофеї переможців. Іноді не поверталися зовсім, і тоді ворожі руки перекидали їхні розітнуті тіла через бронзову браму.

Страшне, неприродне, жахливе життя вели ці люди, відрізані від решти світу, ув’язнені в одну кліїку, немов щури, здатні лише для того, щоби нападати, калічити й убивати.

Під час оповіді Ольмека Валерія постійно відчувала на собі невідступний погляд Таскели. Здавалося, вона не чує бородатого гіганта. Усі ці перемоги й поразки її ніби й не торкалися, і це здавалося Валерії ще страшнішим, ніж неприкрита жорстокість Ольмека.

— І ми не можемо залишити місто, — говорив Ольмек. — Ось уже п’ятдесят років ніхто не покидав його, окрім… — він знову обірвав себе і за якусь мить продовжив:

— Навіть коли б і не було ніяких драконів, ми, народжені й вирослі в місті, не наважимося його залишити. Ніколи ще не ступала наша нога за стіни. Ми незвичні до відкритого простору й сонячного світла. Ні — в Ксухотлі ми народилися, тут і помремо!

— Ну що ж, — сказав Конан. — З вашої ласки, ми краще пограємо в піжмурки з драконами. Ваша війна нас не стосується. Коли ви покажете нам дорогу до західної брами, ми підемо геть.

Таскела стиснула кулаки й почала щось говорити, але Ольмек перервав її:

— Наближається ніч. Якщо ви опинитесь на рівнині вночі, то певне потрапите в лапи драконів.

— Ми вже йшли рівниною вночі і навіть спали там, проте нікого не зустріли, — зауважив Конан.

Таскела похмуро посміхнулася:

— Ви не посмієте покинути Ксухотль!

Конан подивився на неї з інстинктивною неприязню: надто йому не подобалася увага княгині до Валерії.

— Думаю, що посміють, — сказав Ольмек. — Але, Конане й Валеріє, вас же послали самі боги, аби перемогли Текультлі! Війна — ваше ремесло, так чому вам не битися на нашому боці? Багатств у нас накопичено понад міру — коштовне каміння в Ксухотлі таке ж звичне, як бруківка в інших містах. Деякі привезені ще за давнини, а вогненні кристали здобуті в східних горах. Допоможете нам здолати ксоталанкійців — і беріть, скільки понесете!

— А ви допоможете нам знищити драконів? — запитала Валерія. — Тридцять воїнів із луками й отруєними стрілами зуміють винищити всіх гадів у лісі.

— Так! — не замислюючись, погодився Ольмек. — Ми, щоправда, за роки рукопашних боїв розучилися стріляти з лука, але можемо відродити це мистецтво.

— Що ти на це скажеш? — звернулася Валерія до Конана.

— Ми мандруємо без копійки за душею, — посміхнувся кімерієць. — А як на мене — що ксоталанкійців різати, що когось іншого…

— Так ви згодні? — закричав Ольмек, а Техотль від радості заплескав у долоні.

— Гаразд. А тепер чи не будете ви люб’язні показати нам кімнати, придатні для відпочинку, щоб уранці зі свіжими силами взятися до… е-е-е… роботи?

Ольмек згідно кивнув і подав знак рукою. Техотль і одна з жінок повели найманців коридором, який починався ліворуч від яшмового постамента. Валерія озирнулася і побачила, що Ольмек зі свого трону проводжає її довгим і дивним поглядом. Таскела шепотіла щось своїй похмурій служниці, Ясалі, яка наблизила вухо до самісіньких губ княгині.

Коридор був неширокий, але довгий. Зрештою жінка зупинилася, відчинила двері й жестом запросила Валерію до її кімнати.

— Стривайте! — забурчав Конан. — А де спатиму я?

Техотль вказав на кімнату з іншого боку коридору, на одні двері далі. Конан якийсь час вагався, збираючись, мабуть, щось сказати — та Валерія випередила його: злорадно посміхнувшись, вона зачинила двері в нього перед носом. Він пробурмотів щось несхвальне про найдорожчу половину людського роду і пішов за Техотлем.

В оздобленій кімнаті він озирнувся й поглянув угору. Деякі з світильників у стелі були такі великі, що, коли вибити з них скло, туди могла б пролізти людина. Щоправда, тільки худенька.

— Чому ж ксоталанкійці не пройдуть дахом і не розіб’ють ці скельця?

— Розбити їх неможливо, — відповів Техотль. — Крім того, не так легко вибратися на дах. Там суцільні куполи, вежі й круті скати.

І, не чекаючи подальших запитань, пояснив Конану будову “фортеці” Текультлі. Як і у всьому місті, тут було чотири поверхи. Кожний мав свою назву, немов вулиці в звичайному місті: поверхи Орла, Мавпи, Тигра і Змії.

— Хто така Таскела? — запитав Конан. — Дружина Ольмека?

Техотль затремтів і перелякано озирнувся.

— Ні. Це… словом, це Таскела. Вона була дружиною Ксоталанка — тією самою, яку викрав Текультлі. Через неї й почалася ця війна.

— Що ти верзеш? Вона

1 ... 105 106 107 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конан, варвар із Кімерії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Конан, варвар із Кімерії"