Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

Антоніо сів поряд із Вінсентом, Блідий — на праве заднє сидіння, а Джордж, смокчучи кислуватий льодяник, умостився прямо позаду Вінсента, дивлячись в його стрижену потилицю і могутню шию. Мовчки, не перекинувшись жодним словом із шофером (хто він такий для посланців Великої Змови?), вони виїхали з аеропорту і подалися на південний захід до «Perlo del Golfo». Блідий поглянув на Джорджа й злегка кивнув. Блискавичним рухом Джордж накинув на горло Вінсенту зашморг із тонкого дроту, яким при бажанні можна було відтяти голову від тулуба. Вінсент зойкнув, і «Роллс-Ройс» ледве не вискочив на зустрічну смугу, по якій перла їм назустріч велика фура. Антоніо притримав кермо і приклав до правого боку Вінсента ніж із тонким гострим лезом, яке, якщо натиснути кнопку на руків’ї, вистрибувало з силою на двадцять сантиметрів, пробиваючи одяг, м’яку шкіру і ребра: Вінсент добре це знав, неодноразово вбиваючи людей таким ножем. Після невдалого замаху на Папу Вінсент почувався приреченим, розуміючи, що ватиканська контррозвідка шукатиме його роками, не шкодуючи ні зусиль, ні грошей. Зашморг на шиї й кінчик ножа при боці підтвердили його найстрашніші передчуття.

— Я не винний, — прохрипів по-італійські Вінсент. — Мені наказав Крюгер. А ракету прислав Омар. Я молив Бога, щоб Папа залишився живий. Бог почув мою молитву.

Але посланець із Києва виявив повну байдужість до цього визнання.

— Слухай мене уважно, сучий сину, — вимовив зрозумілі українські слова Блідий. — Якщо хочеш жити, роби, як скажемо.

— Гаразд, — мотнув головою Вінсент, відчувши, як тонкий дріт ріже йому шию. Йому здалося, що тепла цівка крові вже потекла з горла на груди.

— Скільки людей охороняє Крейду в будинку?

— Шестеро.

— Скільки охоронців на території?

— Сім.

— Ти підвезеш нас прямо до дверей палацу. Якщо спробуєш дати сигнал тривоги — смерть на місці.

— Зрозумів.

— Де перебуває зараз Крейда?

— У бібліотеці на першому поверсі. Чекає на вас.

Він не бреше, зрозумів Блідий. Все збігалося з описом агента Рауля. Блідий дав зашифрований сигнал на борт українського фрегата «Богдан Хмельницький»: операція «Піцерія-2» почалася. Коли автомобіль під’їхав до брам Крейдиного маєтку, які повільно відчинялися, Блідий набрав на гаджеті код — наказ на активацію маячків, закладених ще Раулем навесні на території палацу.

«Роллс-Ройс» повільно в'їхав на доріжку, що вела до палацу, й впритул наблизився до розкішних вхідних дверей, увінчаних літерою «К». Блідий і Антонію вискочили з автомобіля, й італієць встиг оглушити шокером охоронця, який відкрив їм двері. Джордж затягнув струну удавки так, щоб Вінсент не ворухнув головою, а потім, відкривши передні ліві двері, додатково знерухомив водія ручними й ножними кайданами, привезеними Антоніо. Кинувся до багажника й дістав із сумки свою зброю. Всередині палацу вже лунали глухі постріли. Джордж побіг по коридору вперед, до бібліотеки, до якої встиг увірватися майор Блідий. Антоніо, як і домовились, зайняв позицію біля сходів, що вели на другий поверх. Тепер постріли було чути надворі — то діяла група нападників, з якими Джордж і Антоніо ночували у фермі старого Марчелло. Перестрибнувши через тіло охоронця, Джордж вбіг до бібліотеки, яка вразила його не розкішшю умеблювання чи величчю старовинних гобеленів зі сценами тріумфального всенародно схваленого приходу до влади Беніто Муссоліні, не розмірами земної кулі-бару (всього цього він не помітив у запалі атаки, а прочитав у докладному звіті агента Рауля про бібліотеку), а запахом галушок, що гостинно парували на столі, приготованому до почастунку гостей із Києва.

За столом сиділа Потвора, знайома Джорджу з часу його ув’язнення в підвалі Римського клубу. Перед нею стояв майор Блідий, вперши ствол автомата в залізну маску маршала Крейди.

— Слухай мене сюди, свиняча дупо, обрізай омарівський, — вимовляв Блідий. — Іменем України-Руси ти заарештований. Тепер, жлох полтавський, галушко срана, розколюйся: відкривай сейф, бо переріжу тобі цю трубку. Пойняв?

Він ткнув автоматом у гофровану дихальну трубку Крейди. У відповідь почув хрипіння й посвистування, супроводжуване миготінням червоних очних індикаторів.

— Подивись, де сейф, — наказав Блідий Джорджу.

Той подався праворуч від входу до захисної стінки з фальшивими книжковими корінцями й штовхнув її вбік, діставшись зачиненого сейфу. Тільки Крейда міг його відкрити.

— Крюгер, шайзе, ти мене чув, твою мать?

Блідий схопив гофровану трубку й почав її перетискати. Крейда захропів, наче йому справді перерізали горло, й під’їхав до сейфа.

Вінсент сидів знерухомлений у «Роллс-Ройсі», спостерігаючи, як нападники серед білого дня, не криючись, вбивають охоронців законного власника маєтку; він не вірив своїм очам. Це було не за правилами. Вінсент помилявся, бо вся історія Сицилії — війна не за правилами, різанина серед білого дня. Так само, як історія України. Впадаючи у відчай, він напружено думав — як врятуватися. Замах на Папу не цікавив цих людей, і це його лякало ще більше. Вирішив, що єдиною надією може стати для нього цей гидкий фірдик із зовнішністю жиголо й тонким голосом євнуха. Його можна підкупити. Ця надія додала йому сил спостерігати за бійнею на території «Perlo del Golfo».

Але справжній, інфернальний жах пойняв Вінсента, коли чорна тінь повисла над «Роллс-Ройсом», затулила сонце, наче під час затемнення, й почала збільшуватись, перетворившись на літаючу тарілку, що сіла прямо на майданчик перед палацом. Це була десантна «черепаха» з борту фрегата «Богдан Хмельницький», який брав участь у навчаннях Організації глобальної безпеки в Тиренському морі під назвою «Мальтійський щит-18», під час яких відпрацьовувались елементи антитерористичних операцій. Не вірячи власним очам, Вінсент побачив українських морських піхотинців, які вистрибували з «черепахи» й бігли повз нього до палацу: через кілька хвилин міцні хлопці в чорних беретах і тільниках потягли до «черепахи» візок із Потворою та апаратуру життєзабезпечення маршала Крейди. За ними вискочили двоє приїжджих. Один із них, той фірцик, якого збирався підкупити Вінсент, підбіг до автомобіля й почав скидати кайдани з шоферових ніг.