Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам 📚 - Українською

Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мир хатам, війна палацам" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106 107 ... 242
Перейти на сторінку:
2

До відкриття другого, селянського, з'їзду стіл президії так само був застелений жовто–блакитними прапорами, так само підготовлено й належну церемонію, одначе невеличкий інцидент при самому початку дещо порушив ритуал.

Справа в тому, що мандати при вході перевіряли звичайні театральні білетери, і це не була та сила, яка б спроможна була чинити опір бурхливому натискові. А натовп у сквері перед театром бурхав цього ранку величезний. І були то не звичайні вуличні роззяви, а селяни приміських, ба й далеких від Києва сіл. Ще з вечора поширилась чутка, що з ранку другого дня в театрі Соловцова ділитимуть поміщицьку землю і розписуватимуть її по селянських дворах.

Капельдинери–контролери героїчно стримували шалений тиск, та коли крізь натовп раптом вдарила могутня хвиля — з тисячу чоловіка в солдатських гімнастерках, — контроль не витримав і відступив. Землячки в солдатських гімнастерках ринули в зал, де розсідалися делегати з мандатами від селянських спілок. Були ці землячки солдатами різних частин київського гарнізону — з України походженням, — і, прочувши про очікуваний розподіл землі, поквапились заявити свої права.

Захопивши місця в залі, землячки зняли крик, — щоб землю ділити негайно і тут же писати та усім разом підписувати закон, а окремо кожному солдатові водночас із мандатом на землю виписувати неодмінно й «увольнительний білет» — для поїздки в своє село, бо інакше «заграділовка» зашле на позиції в штрафні батальйони: буде тоді по три аршини землі кожному!

Гомін вибухнув ще з більшою силою, коли за столом президії з'явилась борода Грушевського: голову Центральної Ради пізнавали по бороді на п'ятдесят кілометрів довкола Києва.

— Землі! — загукали фронтовики назустріч сивій бороді. — За що страждали триста літ і три года? За що кров проливали? За що боролись? Землі!!!

Грушевський закалатав у дзвіночок, але годі було срібно–срібному дзвоникові прохопитись крізь бурю і шторм.

І Грушевському зробилось недобре.

…пахло гаром, валували пси, здіймала ревище череда, котився рев людських голосів — і білий сніг став враз кривавим у багряних відблисках пожежі: палили поміщиків. В грудневу ніч дев'ятсот п'ятого року палали маєтки довкола Києва — під Княжичами, Шпитьками, Білгородкою, Северинівкою, навіть під Броварами — в щирого приятеля Михайла Сергійовича німця–українця Фогенполя…

…Господи! Невже ж повториться лихоліття дев'ятсот п'ятого року? Невже й тепер, — коли Михайло Сергійович вже не піднаглядний царській поліції та охранці крамольний професор–україніст, а — майбутній глава майбутнього національного уряду майбутньої української держави? Проклята… земля!

Власне, Грушевський хотів подумати не — земля, а — прокляте земельне питання! Але в голові йому паморочилось — і він стерявся.

Грушевський стояв на естраді блідий, в сяєві електрики з софітів, запихаючи бороду до рота, — і зжував би її геть усю, коли б досвідчений театральний електротехнік не здогадався вимкнути світло.

Цей сценічний ефект подіяв магічно. Вмить, як відрубано, в залі запала тиша — здригався й подзвонював лише дзвіночок у професоровій руці. Тиша була ця, правда, тільки на мить, з раптового ошелешення, та дійшлий у сценічних ефектах електротехнік гукнув із своєї буди:

— Швидше — репліку!

Він висловлювався звично — своїм театральним жаргоном, але Грушевський машинально скористав з цієї слушної підказки і гукнув у темряву:

— Так от, про землю!

На цьому слові спритний театральний діяч у підпіллі ввімкнув знову рубильник — світло спалахнуло, і гамір, який от–от вже мав знову шугнути аж під стелю, так і не шугнув: в залі стояла тиша — кожний з півтори тисячі людей затамував дихання, щоб почути зараз про найголовніше. Про землю!

Грушевський, досвідчений промовець, — недурно ж мало не чверть століття керівник університетської кафедри та вічний дискусіонер на всіх громадських диспутах, — тимчасом вже очутився і збагнув, як повестися далі. Тепер вже треба в кожнісінькому реченні, яке він зараз вимовить, бодай один раз сказати це сакраментальне слово: земля.

Він відклав геть заготовлену наперед промову і виголосив короткий спіч — про землю і волю і про те, що годує весь світ земелька–матінка, що любить роботящі руки мать сира земля, що без землі хліборобові зась, що з землі єси Богом зліплений і в землю отидеші. Після того він як досвідчений політик зробив конкретний висновок, що для селянської країни, якою є Україна, найголовнішим у революції є вирішення саме земельного питання, і тому запропонував найпершим же пунктом порядку денного з'їзду трударів землі обговорити питання про землю, тобто — якого ж землеробам ждати від уряду земельного закону?

Ці слова викликали знову бурю вигуків, але схвальних.

— Вірно! Вимагаємо закону про землю! Пиши, старичок, зразу закон: нарізати селянам поміщицької землі!

Грушевський звів руку вгору — знову запанувала тиша. Тепер вже він порядкував натовпом,

1 ... 105 106 107 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мир хатам, війна палацам"