Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

— Коріолісовий шторм, кажу, — до межі напружив той свій голос. — У тій же „Дюні” згадується. Це коли швидкість вітру перевищує сімсот кілометрів на годину.

Було помітно, що цим криком Ігор намагається подолати свій переляк.

— Ага, шторм, — відгукнувся капітан. — Ти на висоту нашу подивись.

Наступні декілька секунд ніщо не порушувало завивань вітру. Якого просто в природі не могло існувати. Бо „Софія” знаходилась же майже за тисячу кілометрів від круто випнутої поверхні Арракі. Тобто, в безповітряному просторі.

А натиск піскових потоків жодним чином не зменшувався. Навпаки, він, здавалось, збільшувався та й збільшувався, стягуючи до летючої тарілки усе сміття цієї запилюженої зоряної системи і явно тягнучи апарат у бік її центральної зірки.

І ось тоді „Софія” розпочала пручатись Затято й оскаженіло. Кожним своїм гвинтиком, кожною клітиною людських тіл, кожною молекулою нанороботів, що засіли в цих самих тілах.

Кременчук разом із Сонькою намагалися покласти корабель на курс, протилежний тому напрямку, в якому їх тягнув вже й не коріолісовий, а цілковито міжпланетний шторм. Апарат пручався, рискав з боку вбік, іноді просто зависав на одному місці, але з великими складнощами піддавався людським заклинанням — саме так збоку виглядала їхня жестикуляція над мерехтливим пультом керування.

Ситуація ускладнювалась тим, що ущільнення піскових потоків тривало і вже можна було сказати напевно, що навколо „Софії” безладно краяли простір безліч чорних трикутників та сріблястих дисків. І маневрування поміж ними в цій коловерті ставало справою виживання. А коли один з трикутників вибухнув світловим стовпом, а одна з тарілок відповіла йому цівкою вогненних згустків, то ця сама справа виживання ускладнилась гранично. Бо до піскового урагану додалась вибухонебезпечна суміш синього світла та помаранчевого полум‘я.

Норильцєв, увесь дзеленчачи мечем та кольчугою, допоміг схарапудженому крчовнику надійно закріпитись у кріслі, а потім вилетів з рубки, кинувшись до пульту арканаріанської гармати. Ой, молодець!

— Давай, Зореборе, давай! Ціль!!! — оскаженіло кричав Богдан, відстрілюючи усі апарати без розбору, що траплялись на шляху „Софії”. — Дава-а-ай!!!

Сонька навіть не пробувала когось вгамовувати чи протестувати, ухиляючись то від одного, то від другого зустрічного борту, що іноді виникали попереду просто з червоного нічого.

— Дава-а-а-ай!!!

— А-а-а-а!.. — раптом заверещав Нкса, вилітаючи з луснутих ременів безпеки, а диск „Софії” вкотре встав вертикально, розпочинаючи своїм скаженим обертанням нагадувати гігантського колеса, що зненацька зірвалось з автомобіля та й покотилось у запилюжену прірву всесвіту.

— А-а-а-а!!!

Помаранчеве, синє, червоне мерехтіння екранів та вогників пульту, їхні відображення в широко розплющених очах і остогидле сріблясте мерехтіння, все це злилося в якусь виродливу й важелезну масу, яка раптом безгучно луснула від своєї власної ваги й розпочала провалюватись у саму себе, тягнучи за собою і ще живих істот, і ще неживі механізми.

— А-а-а-а-а!!!..

Приміщення рубки заполоняв м’який звук симфонії № 40 Моцарта… Все йшло за планом, бортовий комп’ютер вів крейсер на зближення з фіолетовою планетою.

— М-м-м… — важко видихнула Такаманохара й спробувала ворухнути головою.

Опісля цього поруху вона вже не змогла навіть дихати. Скажений біль наскрізь пронизав мозок і пекучими цівками розтікся по кожному нерву її тіла. Давно вже вона такого болю не відчувала. З часів, мабуть, першого нападу кутастих „чорних комбінезонів”. В очах мерехтіло алюмінієве вариво. Сонька, врешті решт, зібрала в кулак усю свою силу волі й рвучко розплющила повіки.

Рубку якраз хитнуло вбік і Нкса, що намагався накласти на Соньчин розбитий лоб вологу ганчірку, відлетів аж до крісла Кременчука. Вдарився боком об край сидіння й засичав, ухопившись за вдарене місце обома руками. Рубку знову хитнуло і піррянин посунув просто на дівчину. Та, тамуючи біль та нудоту, встигла таки схопити його й міцно притиснути до грудей.

Богдан же зовсім не звернув уваги на всі ці маневри. Вперто стиснувши губи, він грався сенсорами, намагаючись вивести „Софію” з-під… Сонька раптом згадала все і, наскільки могла — швидко, поставила Нксу на хитку долівку, щоб спробувати здійнятись на рівні.

Нудота стиснула горло слизьким зашморгом, але Такаманохара вперто випростувалась, випростувалась, намагаючись вхопити полем свого зору екрани моніторів, що відповідали ілюмінаторам переднього огляду. Вхопила. І… І від побаченого на моніторах знову ледь не впала. Просто на крчовника.

Цьому сприяв зовсім не вигляд червоного піщаного урагану, ні. Навпаки, простір навколо „Софії” був уже прозорим і розчахнутим аж до самих далеких зірок якогось неприродно синюватого кольору. Наче це були й не зірки зовсім, а трупи колишніх зірок. Але ще неприроднішим був вигляд світло-фіолетового світила, що зростало просто по курсу апарата.

Було це світило не звичайної круглої форми, а форми еліпсоїду, гранично сплесканого зі своїх полюсів. Наче світило оте в космічній порожнечі оскаженіло оберталось навколо своєї осі, погрожуючи будь-якої миті розлетітися на безліч плазмових клаптиків. Щоправда, насправді все відбувалось з точністю до навпаки: безліч клаптів трикутної та дископодібної форми, безладно обертаючись в просторі, летіло просто до розплесканої зірки, зникаючи в блідо-фіолетових променях її корони.

Саме це безладне кружляння тисяч апаратів змушувало Кременчука кидати „Софію” з боку в бік, аби уникнути зіткнення з ними. На щастя пострілів вже помітно не було. Навкруги потріскувала відносна тиша і Сонька подякувала долі за те, що капітан, здається, не втратив свідомості під час чергового міжзоряного стрибка апарату. Та й Нкса, здається, швиденько очунявся. А от вона… І Ігор… А де він, до речі?

— Капітане, — прохрипіла дівчина, хапаючись за спинку його крісла під час чергового кидка „Софії”, — капітане, де Норильцєв?

— О, — не повертаючи голови, вичавив Кременчук, — отямилась? Біжи в зброярню, де гармата. Я думаю, йому там дісталось.

І заклав такий карколомний віраж, що Соньку, яка не втрималась на ногах, буквально викинуло з рубки. Єдине, що їй вдалося помітити, так це те, що „Софії”, здається, вдалося вискочити