Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Вія вимовив це слово настільки сміливо, що д’Агвілар на мить розгубився. Він не чекав такої відповіді.

— Може, з люб’язності ви поясните мені причину?

— Причина проста, маркізе: моя дочка заручена.

Д’Агвілар не виявив здивування.

— З цим бешкетником, Пітером Брумом? — запитав він. — Я здогадувався про це, і, клянусь усіма святими, мені шкода її. Це дуже занудний коханий для такої вродливої й яскравої жінки, а як чоловік… — д’Агвілар стенув плечима. — Дорогий Кастелл, заради неї ви не допустите цього шлюбу.

— А якщо допущу?

— Тоді я зруйную його задля нас усіх, включаючи, звичайно, й мене, бо я кохаю Маргарет і хочу звеличити її, задля вас, тому що бажаю, аби ви прожили решту років у мирі та в успіхах, а не як зацькований пес.

— Як ви зруйнуєте його, маркізе? Шляхом…

— О, ні, сеньйоре, — перервав його д’Агвілар, — не чужими мечами, якщо ви це маєте на увазі. Шановний Пітер у безпеці щодо них, оскільки це залежить од мене, хоча, коли зійдемося віч-на-віч, переможе той, хто сильніший. Не бійтеся, мій друже, я не принижусь до вбивства, я надто дорожу своєю душею, аби осквернити її кров’ю. І я ніколи не одружуся з жінкою всупереч її волі. Однак Пітер може вмерти, і прекрасна Маргарет матиме змогу подати мені руку й сказати: “Я вибираю вас своїм чоловіком”.

— Усе це, звичайно, може статися, маркізе, але я не думаю, щоб це сталося. Щодо мене, то я вдячний вам, але змушений відхилити вашу заманливу пропозицію. Я гадаю, що моя дочка буде щасливіша в її нинішньому скромному становищі з тією людиною, яку вона обрала. Ви дозволите мені повернутися до своїх рахунків? — Кастелл підвівся.

— Авжеж, сеньйоре, — відповів д’Агвілар, теж підводячись, — але додайте до своїх збитків, про які ви казали, ще один — дружбу Карлоса, маркіза Морелла, а на тій сторінці, де у вас прибутки, додайте його ненависть. — Смагляве, гарне обличчя д’Агвілара спотворилось од люті. — Ви що, з глузду з’їхали? Згадайте про маленьку молитовню за вівтарем у вашій каплиці й про те, що там є!

Кастелл пильно подивився на нього, потім сказав:

— Ходімо подивимось. Ні, не бійтесь: так само як і ви, я пам’ятаю про свою душу й не закривавлю своїх рук. Ідіть слідом за мною, ви будете в безпеці.

Цікавість чи якась інша причина спонукала д’Агвілара скоритися. Через кілька хвилин вони опинилися за вівтарем.

— Дивіться, — мовив Кастелл, натиснувши пружину і відчинивши потаємні двері.

Д’Агвілар зазирнув у кімнатку. Але куди поділися стіл, ящик, підсвічники, сувої, про які казала йому Бетті? Там були тільки старі запилені ящики з пергаментами і поламані меблі.

— Що ви бачите? — спитав Кастелл.

— Тільки те, що ви значно розумніший, аніж я думав. Але відповідати на ці запитання вам доведеться не зараз і не мені. Повірте, я не інквізитор.

По цих словах д’Агвілар повернувся і вийшов. Коли Кастелл, причинивши потаємні двері, поквапливо вийшов із каплиці, маркіза вже не було.

Надзвичайно схвильований, Кастелл повернувся до свого кабінету і сів подумати. Доля, що впродовж тривалого часу була прихильна до нього, тепер відвернулася. Гірше не могло бути. Д’Агвілар через своїх шпиків викрив таємницю його віри. Оскільки, на біду, маркіз закоханий у його дочку, а Кастелл змушений відмовити йому, то д’Агвілар став його найлютішим ворогом. Чому ж він відмовив д’Агвіларові? Адже це людина знатна і з високим становищем. Маргарет стала б дружиною одного з перших грандів Іспанії, який ближче за всіх стоїть до трону. Може, — такі випадки бувають, — вона б стала королевою чи матір’ю королів? Більше того, цей шлюб приніс би самому Кастеллу безпеку, спокійну старість, тиху смерть у власному ліжку — нехай він буде хоча б п’ятдесят разів мараном, хто посміє зачіпати тестя маркіза Морелла? То чому ж він відмовив? А просто тому, що він пообіцяв віддати її заміж за Пітера, а впродовж усього життя купця він ніколи не відмовлявся від свого слова. І в душі Кастелл пошкодував, що погодився віддати Маргарет за Пітера. Чому він не змусив Пітера, який так довго чекав, почекати ще місяць? Але тепер уже було пізно. Він дав слово й дотримуватиметься його, що б там не було. Кастелл підвівся і наказав служниці покликати до нього Маргарет. Однак та повернулася й сказала, що її хазяйка разом з Бетті поїхала на прогулянку, і кінь хазяїна чекає, щоб їхати до річки. Кастелл збирався провести ніч на борту свого судна.

Поклавши перед собою аркуш паперу, Кастелл подумав було, чи не написати Маргарет, щоб попередити її. Та потім вирішив, що їй нічого боятися д’Агвілара, в усякому разі зараз, та й небезпечно такі речі довіряти паперові; він написав лише, щоб вона берегла себе і що він повернеться наступного дня вранці.

Того ж дня ввечері, коли Маргарет сиділа у своїй маленькій вітальні, що примикала до загальної зали, двері відчинилися, і, звівши очі від вишивання, Маргарет побачила д’Агвілара, який стояв перед нею.

— Сеньйоре, — з подивом вигукнула вона, — як ви сюди потрапили?

— Сеньйоро, — уклонившись, відповів д’Агвілар і зачинив за собою двері, мене принесли сюди мої ноги. Коли б я міг, думаю, що ніколи не залишав би вас.

— Не кажіть мені компліментів, сеньйоре, прошу вас, — похмуро сказала Маргарет. — Я не можу приймати вас сама, пізно вночі, коли батька немає вдома.

Маргарет підвелася і спробувала пройти повз нього до дверей. Проте д’Агвілар не зрушив з місця, і їй довелося зупинитися.

— Я знав, що його немає, шанобливо зауважив д’Агвілар, — і саме тому я насмілився звернутися до вас з надзвичайно важливого питання. Я благаю вас приділити мені декілька хвилин.

У Маргарет промайнула думка, що він приніс новини про Пітера, — напевно, погані.

— Сідайте й говоріть, — відповіла вона, сідаючи в крісло.