Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

І я, на жаль, не була виключенням. З великим задоволенням залишилася б сьогодні вдома і полежала б на дивані перед телевізором, замість того, щоб знаходитися тут. Адже в моєму становищі не зовсім легко ходити залою з кута в кут, і при цьому ні на хвилину не сісти. А округлий животик віднімав вже немало сил.

Артем абсолютно не помічав мене. Впродовж останніх двадцяти хвилин він був зайнятий розмовою з сивоволосим чоловіком, який є одним з найвпливовіших людей нашого міста. Не скажу, що була сильно засмучена через нестачу уваги з боку чоловіка. Швидше, навпаки, я насолоджувалася тимчасовим перепочинком, радіючи тому, що не треба грати роль щасливої дружини, в той час, як моє серце, що стогне від любові до іншого, буквально захлиналося від лютої ненависті до власного чоловіка. І, мабуть, не треба пояснювати, чому я його так сильно ненавиділа.

І ось вже впродовж останніх п'яти хвилин я розважала себе тим, що блукала очима по присутніх в залі людях, особливо – по їхніх супутницях. Нічого цікавого. Нудь-га. Несподівано відчула легке запаморочення – результат того, що я дозволила собі випити один келих шампанського. Подумки попросила у дитини пробачення, але мені зараз так був потрібний цей ковток, інакше б я просто з'їхала з глузду. А чоловіка моє здоров'я ніколи не цікавило.

Примружившись, я зробила декілька глибоких вдихів, намагаючись оволодіти собою. А коли розплющила очі – застигла на місці. І серце враз перестало битися. А через секунду, птахом зірвалося вниз.

Він. У дверях зали стояв той, кого душа чекала вдень і вночі – чекала, як порятунок. У першу секунду мені навіть здалося, що це міраж. Але ні. Він – справжній. Тут. Безглузде серце рвалося з грудей. Тріумфувало. Який же він. Господи, який же він красивий і потужний. Все такий же, як і півроку тому. Неймовірно привабливий. Згусток тестостерону і харизми. А ось зачіска змінилася, волосся стало трохи довшим, ніж раніше, але на обличчі була все така ж легка щетина. Широкі плечі обтягувала красива тканина піджака – як завжди, його костюм був зшитий у кращого кравця міста. Погляд – чиста сталь, а на губах – ледача гордовита посмішка. Домінант в чистому вигляді.

Практично уся жіноча частина гостей уважно стежила за ним. І не дивно, адже він справжній альфа-самець. Затьмарить будь-яку чоловічу особину самою лише своєю присутністю. А я буквально очима пожирала його. Але скоро радості моїй прийшов кінець, коли до нього, через декілька секунд, з боку входу підпливла мініатюрна блондинка. Вона взяла його під руку, і пара пройшла вглиб зали. Блондинка: — подумки пирхнула я від болю, що здавив мою грудну клітку. Як все банально і передбачувано: чорна коротенька суконька і червона помада на губах. Тулитиметься до нього, ніби кішка, а у мене – нудота в горлі, коли я бачу його руку на її талії.

Відвернувшись, спробувала подумки привести себе до тями, але, на жаль, цей біль був сильніший за мене.

«Ліє, припини! Ти повинна триматися. Дамiр не повинен нічого знати. Інакше все даремно!»

Розкривши очі, кинула схвильований погляд на чоловіка. Артем був злий. Я зрозуміла це по його напруженій позі. Руки стиснуті в кулаки, а нахмурений погляд був кинутий якраз на пару, яка щойно увійшла.

"Чорт забирай, Дамiре, навіщо ж ти прийшов? Адже ти знав, що тут буде Артем, тобто і я! Можливо, ти явився за відплатою?"

Дамiр же, як завжди, почував себе цілком розслаблено. Він стояв трохи лівіше від нас, метрах в п'ятнадцяти, все з тією ж ледачою посмішкою на губах,  перемовляючись із губернатором.

Немов заворожена, я дивилася на міцну руку Даміра, що лежала на талії його супутниці. А в голові спливали картинки з минулого, спогади, які ось вже півроку, як не старалася, не можу стерти з пам'яті.

Ні. Я цього не винесу! Закривши очі, спробувала стримати сльози. Стиснула кулаки до болю. Відчула тріск, і через секунду кришталевий келих зі зламаною навпіл ніжкою впав до моїх ніг, розсипаючись на дрібні осколки.

Тільки не це! Погляди практично  всіх присутніх звернулися в мою сторону. І я буквально відчула, як щоки заливає рум'янець, а гучні удари серця заглушають все навкруги. Хочеться зіщулитися, хочеться зникнути. Але, на жаль, сьогодні був не мій день. Тому що, піднявши очі, я відчула на собі ЙОГО погляд. Він дивився на мене пильно.  Обпалюючи холодно. З жорстокою байдужістю. Ніби і зовсім не знав мене. Ніби я – порожнє місце. Всього пару секунд. Ось цей час, який він приділив мені. Раз… два… і його погляд повернувся до блондинки, що стояла поряд з ним. Наблизившись до її обличчя, він щось прошепотів, від чого та дзвінко розсміялася, а потім його губи торкнулися її скроні. Убивчо ніжно. Саме так, як колись торкалися мого обличчя.

Якого біса?! Якого біса мене рве на шматки? Зсередини. Що б я не робила, як би не намагалася забути його – нічого не виходить. Кожен чортовий день для мене – суще пекло. Хочеться кричати до нудоти, до саднячого горла, до спазмів у грудях. Люблю його. Не зважаючи ні на що! Це почуття – там, усередині, в грудях. Рве, терзає мене. Мені хочеться підбігти до нього і накричати.  Вдарити. Так, щоб іскри з очей полетіли. Так, щоб розтріпалася його ідеальна зачіска. Так, щоб на його бездоганному обличчі палав червоний слід від моєї долоні. Як? Як він може поводитися так зі мною?! Як може бути таким жорстоким?! Але  на низку моїх запитань крижаною лавиною обрушилося розуміння. Розуміння, яке трохи остудило мій запал і гнів. І тепер я усвідомила, що він ніколи мені не пробачить. Такі, як він, не прощають. А я б все віддала, щоб хоч би ще один раз почути його ласкаве «Моя маленька Лi».