Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— У цьому ти маєш рацію, — змучено зітхнув чоловік. І, сердито зачинивши двері ванної, побрів разом зі мною на кухню, де стомлено сів за старенький стіл. — По-перше, треба буде пошкодити голову достатньо, щоб унеможливити підняття її як зомбі, здатного дати якісь свідчення. По-друге, розвіяти енергетичні відбитки, щоби неможливо було навіть фантома прикликати. Причому прив'язані і до тіла, і на місці загибелі. По-третє, очистити тебе, твою подружку і це місце від енергетичних слідів Вероніки. Ну а коли все це буде зроблено — відтягнути труп під покровом ночі в якийсь помийний кут в іншому кінці мікрорайону і там прикопати, попередньо знявши з неї коштовності, щоб усе це скидалося на пограбування. Зрештою, вона сама вибралася з палацу, втікши від своєї охорони, і пішла на прогулянку. Фактично обставимо ситуацію класу «Сама догралася». Головне — провернути все це, перш ніж її хопляться і прийдуть шукати в перше місце, яке спаде їм на думку… тобто до нашої квартири. Часу, як ти розумієш, у нас обмаль, тож будемо діяти швидко.

— Цілком згодна, — ковтнула я. А потім, трохи подумавши, додала: — Але перш, ніж ми... пошкодимо їй голову...

— Натякаєш на те, щоб її допитати? — насупився Арк.

— Я дуже сумніваюся, що їй вдавалося так просто вибратися з палацу, ще й без охорони, щоб навідуватися до нашого будинку, — нарешті вимовила я. — Отже, їй, швидше за все…

— Хтось допомагав.

— І діяв очевидно із досить специфічних спонукань.

— Зараз деактивую ланцюг артефактів проти зомбі, і почнемо, — кивнув чоловік, підводячись зі стільця.

От скажу чесно, я, звичайно, на багато чого розраховувала, але точно не очікувала того, що ледве по квартирі пронесеться слабкий спалах, що сповіщає про відключення захисних артефактів ... з ванної долине шелест спідниць і копосіння, з якими її покійна високість почне підніматися, весь час послизнуючись і падаючи!

— А-а-а-арку! — пискнула я, одразу вчепившись у плече чоловіка мертвою хваткою.

— Ну, а чого ти на мене дивишся? — закотив очі некромант. — Забула, яка у нас дитина талановита? Я, між іншим, уже працюю над обмежувачем, який глушив би сплески сили від нього самого, акумулюючи їх у накопичувальний артефакт, щоб не виривалися в простір… Але, як ти здогадуєшся, таке непросто реалізувати в моїй лабораторії на поточній роботі, тому воно займе деякий час.

— А зараз нам що робити?

— Коли Клавік підняв Вероніку замість мене — допитати її, — знизав плечима чоловік, роблячи крок уперед. У ванну кімнату, де ця принцеса-зомбі вже дивилася на нього затуманеними витріщеними очима.

Не зволікаючи, некромант зробив кілька пасів, захоплюючи її в мережі заклинання контролю.

— Чудово, тепер побалакаємо, — гмикнув він, коли очі дівчини, що яскраво світилися зеленим світлом, раптом почервоніли. — Вероніка Аргендел, слухай голос мій і підкорися волі моїй! І в смерті своїй відкрий мені те, що знала за життя. Чи говоритимеш ти зі мною?

— Так, коханий і бажаний, — пролепетала принцеса з таким виразом обличчя, ніби готова була просто зараз кинутися на Арка, щоб на місці його зґвалтувати.

Насилу утримавшись від доброго матюка, некромант зробив глибокий вдих і, сплюнувши, продовжив:

— Скажи, як ти покидала територію палацу потай від охорони?