Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

може". Про весь ото чин монастирський випитала чорноризця дівчина і рече до нього: "Хотіла б і я таким жити життям, але боюся не послухатися батька свого, котрий мене заради багатства марнотного світу цього хоче віддати чоловіку". Рече ж чорноризець: "Не бажай дівице, щоб осквернив чоловік тіло твоє, не допусти, щоб така краса твоя тимчасовим і тлінним мужем потоптана була, заручи себе Христу, котрий за всі марноти змінного цього світу (коли залишить їх його ради) дасть тобі Небесне Царство і пробуття з ангелами. Потай отож відійди і прийди до монастиря і, змінивши образ мирський, одягнись в іночі ризи, тож не будеш пізнана". Почувши це, дівчина зраділа й рече чорноризцеві: "А хто постригти мене має?" Він каже: "Це батько твій піде зі мною в наш монастир і пробуде там три чи чотири дні, ти ж заклич когось із отців-іноків і, як захочеш, допоможе тобі з радістю". Коли отак розмовляли, прийшов Пафнутій і, побачивши чорноризця, запитав його, кажучи: "Чого ради потрудився ти до нас, отче?" Він же йому рече: "Настав день пам'яті отця нашого, що заснував наш монастир, і молить тебе ігумен, аби прийшов до нас і сотворив пам'ять укупі з нами, приймеш благословення". Порадів Пафнутій і, взявши багато з дому свого на потребу церкви й на задоволення братії, пішов із іноком до того монастиря й у ньому загаявся. Послала Євфросинія одного вірного раба, кажучи: "Іди до обителі Теодосієвої і, ввійшовши до церкви, коли побачиш якогось інока, поклич сюди". Пішов раб за повелінням її і, за промислом Божим, вийшов один інок зі своєї обителі, який ніс продати своє рукоділля. Його побачив слуга і молить, щоб ішов за ним у дім пана його, і пішов у дім Пафнутієвий. Євфросинія ж, уздрівши чесного інока, встала й поклонилася йому, кажучи: "Молися за мене, отче!" ї помолився інок за звичаєм своїм, і після молитви благословив її та й сів. Почала Євфросинія говорити: "Пане мій, я батька маю християнина та Божого раба, багатого вельми, мати ж моя від життя цього відійшла. Хоче мене батько заради маєтків своїх марнотному віддати світу, я ж бо не хотіла б себе окаляти мирськими сквернами, але боюся не послухати батька, і що вчинити, не знаю, усю цю ніч без сну пробула, молячи Бога, щоб явив милість душі моїй. Коли ж настав ранок, вирішила я послати в церкву і прикликати когось із отців, щоб почути від нього корисне слово, аби навчилася, що маю чинити. Молю отож, отче, навчи мене путі Божій, знаю-бо, що від Бога ти посланий". Старець же розтулив вуста свої й рече: "Господь каже в Євангелії: "Коли хто... не зненавидить свого батька, та матері, і дружини, і дітей, і братів, і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем моїм!"а А я тобі більше щось не знаю сказати, одначе, коли можеш понести скорботу плоті, покинь усе й біжи від світу цього, як Ізраїль від рабства фараонового. Маєтки ж батька твого матимуть багато спадкоємців — це церкви й монастирі, лікарні, вітальниці, сироти і вдовиці, чужинці, темниці і полонені, і де захоче батько твій, насліддя твоє хай роздасть, ти ж сама потурбуйся про душу свою". Мовить йому дівчина: "Сподіваюся на Бога і на твої молитви, отче, що трудитися маю для душі моєї Богу, який мені допоможе". Каже їй старець: "Таке бажання й думка нехай не відкладаються, бо загайка розкаяння творити буде, тепер же покаянню є час". Рече йому Євфросинія: "Через те й потрудила тебе, отче, щоб бажання серця мого виконав і сотворив молитву, благословивши мене і постригти волосся голови моєї". І встав старець, сотворив молитву і, за Божим звичаєм, постриг її, й одягнув ув ангельський образ, та схиму наклав на неї, і, молячись за неї, рече: "Бог, що спасає святих своїх, Той хай збереже тебе від усякого зла". І це прорікши, старець відійшов у путь свою, радіючи і славлячи Бога. Євфросинія, розмірковуючи подумки, мовила: "Коли піду в дівочий монастир, батько мій, шукаючи, знайде мене і примусом забере мене звідтіля заради жениха мого. Піду отож у монастир чоловічий, де мене ніхто не пізнає". Таке намисливши, глибокого вечора одяглася в чоловічу одежу й потай від усіх вийшла з дому свого, взявши із собою п'ятдесят золотниць, і сховалася у одному місці на ту ніч. Уранці прийшов батько її в місто і (Бог так захотів) у церкву подався. Євфросинія ж рушила до того монастиря, в якому знали її батька і, прийшовши до воріт, постукала й рече двернику: "Йди скажи ігумену, що євнух прийшов від царського палацу і стоїть перед ворітьми, з твоєю святинею бесідувати хоче". Вийшов ігумен, кинулася Євфросинія на землю й поклонилася святоліпному лицю його. Він же, підвівши її, сотворив молитву за звичаєм і сіли. Почав питати її ігумен: "Чого ради прийшов до нас, дитино?" Євфросинія ж відповідає: "Я, отче, був у палаці царському, євнух я є, і забажав прийняти іноче життя, але не знайшов у місті в чині тім корисного мені життя. Прочув же про добре ваше пробуття, прийшов сюди, жити з вами бажаючи". Рече ж їй ігумен: "Добре прийшов ти, дитино, цей монастир є перед тобою і, коли подобається, пробувай з нами". І знову мовить: "Яке в тебе ім.'я?" Відповідає Євфросинія: "Ім'я моє є Ізмарагд". І рече їй ігумен: "Дитино Ізмарагде, юний ти є і не можеш один у келії пробувати, належить тобі мати над собою начальника й учителя, щоб навчав тебе іночому життю, уставам та звичаям". Відповідає дівчина: "Як бажаєш, пане мій, так уладнай щодо мене". Взявши п'ятдесят золотниць, віддала ігумену, кажучи: "Візьми ж п'ятдесят золотниць, коли ж почну тут жити, то й інше майно моє, що залишилось у місті, принесене буде сюди". Прикликав же ігумен одного із братів, на ймення Агапіт, мужа святого й досконалого в чеснотах, віддав у руки його Ізмарагда, кажучи: "Хай перевисить учителя!" Уклякнувши й помолившись, ознаменував ігумен Ізмарагда, а всі відказали: "Амінь!" Узяв його Агапіт до своєї келії і навчив ангельського життя.

Мав же Ізмарагд лице вельми красне і коли входив на молитву до церкви, багатьох диявол пакостив некорисними помислами, ранячи вродою Ізмарагдовою. І печалилися на ігумена, кажучи: "Навіщо це красне лице увів ти до монастиря на спокусу немічним братам". Почувши це, ігумен прикликав Ізмарагда й рече: "Красне є лице твоє, дитино, його вигляд