Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

з тунцем, кашу та печиво. Емі курила багато, як ніколи, а Фергюсон і собі закурив вперше відтоді, як вони почали зустрічатися; вони сиділи удвох на дивані, час від часу гасячи в унісон недопалки, а потім падаючи один одному в обійми й цілуючись, бо не могли не скоювати цей блюзнірський акт цілування навіть під час траурної церемонії поховання вбитого президента; кожні три-чотири години вони полишали диван і знову усамітнювалися в спальні, де скидали з себе всю одіж і падали на ліжко, їм обом уже було боляче, не лише Емі, а й Фергюсону, але вони не могли стриматися, задоволення кожного разу було сильнішим за біль, і хоча був той уїк-енд для країни похмурим та безрадісним, для них він став найважливішим та найвеличнішим уїк-ендом в їхньому юному житті.

Погано було те, що інша слушна нагода трапилася їм аж через два місяці. Фергюсон продовжував їздити до Нью-Йорка кожну суботу, але квартира Емі ніколи не бувала порожньою достатньо довго, щоб вони знову отримали змогу повернутися до спальні. Один з її батьків завжди був вдома, часто – двоє, і Емі та Фергюсону нікуди було подітися, їм залишалося тільки сподіватися, що Шнайдермани знову виберуться кудись надовго за місто, але вони не вибиралися. Саме тому Фергюсон і прийняв запрошення своєї кузини поїхати наприкінці січні до Вермонту покататися на лижах. Ні, на лижах кататися він не любив, бо колись спробував, і йому не сподобалося, але коли Френсі сказала, що будинок, який вони мали орендувати, являв собою простору споруду з п’яти кімнат, то Фергюсон побачив проблиск надії. Там багато місця, сказала Френсі, і саме тому, за її словами, вона його й запросила, і якщо йому захочеться взяти з собою друга, то для нього в будинку також знайдеться місце. «А подругу можна вважати другом?», поцікавився Фергюсон. «Авжеж!», відповіла Френсі, і з того, як вона відповіла на його запитання, з того спонтанного ентузіазму, з яким вона вимовила оте дзвінке «Авжеж!» Фергюсон цілком природно припустив, що кузина зрозуміла: він натякнув їй про те, що вони з Емі тепер – пара і що їм би хотілося жити в одній кімнаті, бо, зрештою, Френсі вийшла заміж у вісімнадцять років, тобто, лише на один рік старшою за нинішню Емі, і хто-хто, а його двадцятисемирічна кузина, його найулюбленіша кузина іще з того часу, коли він пішки ходив під стіл, добре знала, що то є таке – невгамована хтивість юності. До отого бадьорого «Авжеж!» Емі поставилася з меншим оптимізмом, усвідомлюючи, наскільки далеко відхилилися вони від загальноприйнятих правил сексуальної поведінки, які не лише забороняли статеві стосунки між неодруженими юнаками та дівчатами, а й виставляли їх в скандальному світлі. Втім, сказала Емі, їй іще не доводилося бувати у Вермонті, вона ніколи в житті не каталася на лижах, тож «хіба може бути щось краще за уїк-енд з Арчі у снігу?» Що ж до сексу, то їм іще належало побачити, хто з них був правий, а хто – ні. Якщо правою виявиться Емі, то це все одно не означало, що у них пізно вночі не буде можливості прокрастися один до одного в ліжко. Емі та Фергюсон виїхали холодним днем у п’ятницю, втиснувшись до тіснуватого авто-універсалу разом з Френсі, її чоловіком Гері та їхніми двома дітлахами – шестирічною Розою та чотирирічним Девідом, і дорослим дуже повезло, бо малеча проспала всі п’ять годин їзди до Стоува.

Френсі назвала свою доньку на честь матері Фергюсона, хоча імена були й не зовсім однаковими. Заборона давати дітям імена іще живих батьків, дідів з бабусями та родичів і досі було чинним законом навіть серед нерелігійних євреїв, і саме цим пояснювалася різниця в одну літеру між іменами Rose та Rosa. Цю тонку відмінність запропонував Гері, який працював адвокатом, запропонував для того, щоби уникнути конфлікту з традиціоналістами в його родині, та, незважаючи на це, всім було ясно, що Роза – це Роза, і цим жестом Гері та Френсі неначе демонстрували всьому світу, що вони відвернулися від Арнольда Фергюсона, який вніс розкол у сім’ю, скоївши злочин проти рідного брата, і тепер присягають на вірність жертві того злочину – брату Стенлі та його дружині Розі, яку Френсі вподобала іще тоді, коли, будучи іще маленькою дівчинкою, побачила її вперше. Френсі було важко зважитися на цей крок – засудити свого батька, коли вона іще відчувала тісну близькість до своєї матері, брата та сестри, але Гері поставився до свого тестя з таким презирством, його огида до моральної слабкості та нечесності Арнольда Фергюсона була такою абсолютною, що Френсі не мала іншого вибору як пристати на точку зору свого чоловіка. Коли сталося пограбування, вони були одруженими вже два роки, і мешкали на північному заході Массачусетсу, де Гері писав свою дипломну роботу в університеті Вільямс. Він був одним з трьох «одруженців» у своїй групі, а двадцятиоднорічна Френсі була на той час вагітною їхньою першою дитинкою, котра народилася кілька місяців потому, як стало відомо про причетність Арнольда Фергюсона до пограбування складу. Решта родини на той час вже всі перебралися до Каліфорнії, і не лише її батьки, а й покірлива молоденька Руф, котра щойно закінчила середню школу й поступила на курси секретарок в Лос-Анджелесі, і навіть Джек, який кинув на останньому курсі Ратгерський університет. Френсі та Гері відмовляли його від цього кроку, але Джек послав їх під три чорти, а коли народилася Роза, то потримати немовлятко в своїх руках на Схід подалися лише матір Френсі та її сестра. Джек заявив, що він надто зайнятий і не має часу на поїздку, а зганьблений Арнольд Фергюсон не приїхав тому, що назавжди позбавив себе змоги знову повернутися на Схід.

У той нелегкий час Френсі страждала, страждала не більше й не менше за кожного в родині, але в родині тоді кожен по-своєму страждав, і, наскільки Фергюсон міг судити, страждання зробило Френсі спокійнішою, менш кипучою людиною, аніж якою вона колись була, воно перетворило її на нуднішу й менш виразну версію її колишнього «я». До того ж, її молодість фактично минула, і Френсі вже залишила позаду той період, який Фергюсон полюбляв називати «уматерілою дорослістю», і навіть попри те, що її заміжжя було вдалим, Гері інколи бував пихатим та владним, дедалі більше схильним промовляти довгі й претензійні монологи про занепад і загибель Західної цивілізації, особливо після того, як нещодавно перейшов на роботу до батькової фірми і почав заробляти грубі адвокатські гроші на багатих клієнтах, і