Читати книгу - "Аптекар"

— Я чудово розумію, як ти почуваєшся.

Деніел підійшов, аби стати між нею та Кевіном. Вона захитала головою, дивлячись на нього. Це був лише добродушний жарт. Після короткої недоладної лекції про доречну поведінку Кевін знову став собою: щось середнє між серійним убивцею і наймерзеннішим старшим братом у світі. Алекс уже почала звикати, і вже не надто противилась його присутності.

Нарікаючи на мовчазне спілкування, Кевін посунув знову до шафки з набоями й почав перекладати свої запаси у велику чорну сумку.

— Перша допомога? — спитала вона.

— У скрині з ножами, на горішній полиці.

На ножах стояло кілька чорних сумок на блискавці, деякі завбільшки з рюкзак, а деякі — менші, як набори для гоління.

Вона не могла до жодної дотягнутись, тому Деніел зняв їх згори, а вона переглядала, сидячи на підлозі.

У першій маленькій торбинці, яку вона розкрила, медичних засобів не було — натомість там були пакунки з документами, акуратно перемотані гумовими стрічками, щоб легше було перебирати. Вона швидко добула канадійський паспорт і глянула на сторінку з особистими даними. Як вона й гадала, на ній показалось фото Кевіна з новим ім’ям — Террі Вільямс. Вона підвела очі. Кевін стояв до неї спиною. Поцупивши два пакунки, вона опустила їх на дно рюкзака, а потім замкнула сумку на блискавку.

Саме ці речі ніяк їй не стануть у пригоді, але їй слід бути напоготові до іншого результату. Вона зиркнула на Деніела. Він теж не звертав на неї уваги. З подивом на обличчі він роздивлявся вишикувані в рядок ножі. Вона дивувалася, скільки він міг би прожити з тим, чого наразі навчився.

Відкривши більші сумки, Алекс геть не зраділа побаченому. Досить мінімальний набір, у якому не було нічого, чого вона вже не мала.

Вона перевірила наступну сумку, а слідом — останню. Нічого, чого не було в першій.

— Чогось бракує? — спитав Кевін.

Вона здригнулася, бо не чула, як він підійшов. Мабуть, побачив, який у неї розчарований вираз обличчя.

— Я хотіла б добути якихось медикаментів, які стали б у пригоді в разі серйозної травми, про всяк випадок.

— Добре, забирай усе, що тобі тут знадобиться, а потім підемо й добудемо тобі засоби.

— Отак просто? — спитала вона скептично.

— Звісно.

Вона здійняла брову.

— Ти збираєшся зайти в медичний заклад і попросити придбати у них зайві медикаменти?

— Ні! — він скривився, усім виглядом показуючи, яким дурним було її запитання. — Чи ти ніколи не чула вислову «Я впала з вантажівки»? На тобі ще ж є досі сліди побиття?

— Є.

— Отже, ворушімося, маємо вийти звідси, поки всі вантажівки не здійснили доставку й не повернулись.

Рюкзак Алекс зараз був заповнений набоями до різноманітних видів зброї: «СІГ Сауера», «Ґлока», який вона не викинула, обріза, Деніелової гвинтівки та її ППК. Ще вона взяла із заначки два додаткових пістолети — усяке буває — і набоїв до них. Зі скриньки з інструментами вона взяла двоє окулярів нічного бачення, пристрої стеження, два генератори ЕМВ різних розмірів. Вона не була впевнена, що обидва використає, але, можливо, їй бракуватиме часу, аби повернутися сюди в разі нагальної потреби. Поки вона ходила за закупами в його гамазею, Кевін перелаштував замок так, щоб вона могла зайти, використавши день народження як код. Або Деніел, якщо справи підуть зовсім кепсько.

— Отже, які засоби є в моєму порядкуванні для знешкодження людини? — спитав Кевін, коли вони знову виїхали на шлях. Цього разу кермувала Алекс.

— Стривай… тобі повітряні чи контактні? — Кевін скосив на неї очі. — А ти що радиш?

— Залежить від того, який підхід ти обереш. Ціль буде у замкненому просторі?

— Звідки мені знати? Я імпровізуватиму.

Вона голосно видихнула.

— Добре. Обидва бери. Деніеле, візьми пляшечку з-під парфумів у зовнішній кишені в моєму рюкзаку. У торбинці на блискавці.

— Знайшов, — за мить мовив Деніел. — Ось, тримай. — Він передав пляшку Кевінові. Кевін покрутив пляшечку в руках.

— Ніби порожня.

— Мм… гм, — погодилася Алекс. — Газ під тиском. А тепер, — вона простягнула ліву руку навкіс до нього, — візьми срібну.

Він зняв каблучку з її середнього пальця, здивовано опустивши брови, коли з’явились одне за одним малесенька прозора трубка та поліетиленовий тюбик, як пара хустинок із рукава посереднього мага. Вираз обличчя у нього став скептичним.

— А це навіщо?

— Бачиш кришечку всередині? Відкрути її. Обережно.

Кевін, оглянувши малесенький порожнистий шип, подивився на невеличку гумову торбинку. Він почув, як усередині переливається рідина.

— Тримай тюбик на долоні, — направляла вона, показуючи жестом і пояснюючи водночас. — Міцно притисни руку до твоєї цілі. — Вона показала на Деніела, який слухняно простягнув руку. Вона схопила його за зап’ясток — не грубо, просто сильно. — Об’єкт, відчувши укол, машинально спробує забрати руку. Чекай. Якщо все робиш правильно, рідина з тюбика розприскається через шип, — закінчивши, вона відпустила Деніела.

— І що тоді? — спитав Кевін.

— Твоя ціль подрімає годину чи дві, залежно від його чи її статури.

— Але ж ця штукенція така мала, — нарікав він, тримаючи каблучку великим та вказівним пальцями й зазираючи всередину.

— Пробач. Наступного разу знайду тобі каблучку для більших рук. А зараз вдягни її на мізинець.

— Хто на мізинцях каблучки носить?

Вона усміхнулась.

— Гадаю, ідеально тобі пасуватиме.

Деніел хмикнув.

Кевін почав надягати каблучку на мізинець, але вона застрягла на першому суглобі. Тюбик ледве сягав його долоні. Йому потрібна довша трубка, якщо він муситиме колись сховати її в рукаві. На мить він насуплено дивився на апарат, а потім несподівано усміхнувся.

— Акуратненький.

Нахилившись уперед, Деніел показав на каблучки, які лишились на руках у Алекс.

— А ті дві навіщо?

Підвівши праву руку, покрутила безіменним пальцем із золотою каблучкою. «Уб’є тебе лагідно». Потім підняла середній палець на лівій руці з каблучкою із рожевого золота. «Уб’є тебе болісно».

— Овва! — мовив Кевін, раптово усвідомивши. — Це за це був дівчачий ляпас у Західній Вірджинії?

— Так.

— Трясця. А ти небезпечна павучиха, Оллі.

Вона кивнула, погоджуючись.

— Якби я була вищою або ти нижчим, ми зараз про це не розмовляли б.

— Отже, мабуть, то був твій щасливий день.

Вона закотила очі.

— Яким ти намагалась мене вразити?

Вона знову здійняла середній палець на лівій руці.

— Суворо, — відкоментував Кевін. — Чому на тих каблучках немає додаткового приладдя? — він покрутив тюбиком і трубочкою, тримаючи їх між пальцями.

— Обережно! — застерегла Алекс, — вони можуть від’єднатись.

Кевін, схопивши мішечок, затиснув у долоні.

— Звісно.

— Решта каблучок просотані отрутою. Дещиці вистачає надовго. Одна крапля отрути конусного слимака може вбити двадцятьох чоловіків твоєї статури.

— Дай вгадаю, ти