Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Але для вигляду цокає язиком і прикладає палець до губ. Почувши "шиш", я тут же слухняно припиняю.

Спостерігаю, як несе до рота кавову філіжанку. Робить два ковтки. Витягає до мене руку.

Без суперечок підходжу, він відсуває стілець, я сідаю на його коліна і обіймаю за шию.

– Рехмет.

Подяку приймаю. Киваю і тягнуся до губ. Вони пахнуть кавою. На смак – трохи гіркуваті. Не хочу пускати його на роботу. Він мій взагалі-то…

– Я йому це передати не можу. Ти розумієш…

Знизую плечима, коли Айдар гладить моє підборіддя і дивиться в очі. Вдаю, що мені все одно, що чоловік врешті передасть. Хоча насправді, якби мені було все одно, я давно б пробачила. Не можу саме тому, що не здатна позбутися гидливості та злості. Коли думаю про це – почуваюся страшною людиною, адже з Айдаром у нас все дуже добре.

Але він мені у провину це не ставить. А більше нікого слухати не буду.

– Нам ніколи. В нас поїздка.

Я нагадую, ведучи долонею по гладко виголеній чоловічій щоці. Вона така буде рівно до обіду. Потім знову колюча.

Якось я приїхала до нього на роботу знову з обідом. Він зачинив двері на замок. Поклав мене на стіл і взяв ззаду. Досі пам'ятаю, як щетина дряпала спину та шию. Як я впивалася зубами в чоловічу долоню, що затиснула рот (все мало бути тихо), а він шепотів на вухо, як солодко мене мати в цій позі і в цьому місці.

З ним неможливо залишитись скромницею. Правда і жалю після кожного нового безумства я теж не відчуваю.

Але з того часу з обідами не нав'язуюсь. Коли він може – приїжджає додому або забирає мене, щоб швидко поїсти десь у місті.

А ще ми іноді гарно вечеряємо.

На одні з вихідних їздили до моря. Думали купатися, врешті майже півтора дні провели у номері. Не знаю, коли нам набридне кохатися.

Я перестала купувати собі квіти для того, щоб виставити в соцмережах, але це не означає, що вони зникли з мого життя. Просто отримувати їх від чоловіка набагато приємніше.

А наступного тижня у Айдара важлива поїздка по роботі і він бере мене із собою. Я потраплю до його квартири. Познайомлюсь із його справжнім життям. Ми підемо на якийсь захід. Я вже готуюся і дуже хвилююся.

Під час паузи, що трохи затягнулася, я милувалася чоловіком і водила долонями по його волоссю. Що робив Айдар – не знаю. Але відповівши:

– Точно… – зморгнув. – Ходімо. Запізнююся.

Він знову плескає мене по сідниці. Я тут же підводжуся з колін. Перша йду через вітальню до коридору. Спостерігаю, як взувається, бере в руку пальто.

Коли дивиться на мене – відразу крокую ближче і привстаю навшпиньки. Краватка зав'язана чудово, але я її поправляю, цілуючи в губи.

– У тебе точно в ті дні важливих пар немає? – Він питає, варто мені відірватися.

– Так… – Відповідаю чесно, але навіть якби були – я б його одного не пустила. У поїзку не я нав'язалася, Айдар запросив. І зробив мене цим найщасливішою у світі.

– Скинеш розклад, гляну… – Падаю на п'яти і шумно видихаю. Заводжуся за секунду. Збільшую очі і пискляво протягую:

– Айда-а-ар! – Запізно розумію, що це саме та реакція, яку він хотів отримати.

Наші стосунки будуються на довірі. В нас не прийнято одне одного перевіряти. Я цього не хочу. Він це знає.

Тепер уже сам тягнеться, я обурено відвертаюсь.

Обіймає за талію, втискає в себе і втикається в щоку.

– Тоді нюдси скинеш.

Відпускає та розвертається. Виходячи, залишає двері відчиненими, а я стежу, як пружинить по трьох сходинках з ганку вниз, посміхаючись все ширше і ширше.

Ледве стримуюсь, щоб не крикнути слідом:

– Не дочекаєшся!

Не роблю цього, бо в глибині душі знаю, що він дочекається всього.

Далі мене закручує день, який ми з Айдар звично проводимо порізно. Він працює. Я вчуся.

Пари – з десяти до трьох. Далі зустріч із Лейлою. Три рази на тиждень водійська практика, з теорією вже покінчено.

Повернувшись додому, я зазвичай або сідаю за домашнє, або готую щось, або читаю екзаменаційні квитки.

Сьогодні начебто не проти подрімати. Дорогою в таксі, як самій здається, трохи захитало. Тому піднімаюся до спальні, стягую водолазку, спідницю, колготки. Згадую про чоловіка. Його прохання про нюдси. Ми так не робили жодного разу. Я знаю, що багато хто практикує, але сама… Якось ніяково.

Щоправда мені все спочатку ніяково, а потім не відірвати. Це слова чоловіка. Вони дуже правдиві.

Хвилююся, заводжуся, не даю собі особливо заглиблюватись у роздуми, чому ні. Слідом за верхнім одягом позбавляюся білизни теж. Лягаю на ліжко на живіт, відкриваю наше з Айдаром листування.

"Я вдома"

Починаю з невинного. Просто, щоб перевірити, чи готовий до спілкування. Він відразу з'являється в мережі і ставить моєму повідомленню палець вгору.